Коли завершаться бойові дії? Чи готові українці до поступок Путіну? Як війна змінює суспільство і владу?
У відомому вітчизняному журналі «Країна» опубліковано інтерв’ю з директором Інституту соціології НАН України, д.ф.н., членом-кореспондентом НАН України професором Євгеном Головахою.
Узагальнюючи зміни в українському суспільстві останніх років, спираючись на дані Щорічного моніторингу, який ІС НАН України проводить 2 десятиліття, професор відповів на ряд питань.
Як українське суспільство бачить ймовірне завершення війни? Чи готове воно до поступок на вимоги російського керівництва?
«Одразу скажу відверто: поступатися українці майже не готові. Це підтверджують дані соціології. За нашим моніторингом в Інституті соціології НАН України, ще у 2022 році лише 4% були готові погодитися на будь-які умови, аби тільки війна закінчилася. Це ті, хто просто не витримували напруги. У 2024-му таких стало 14%. Тобто їхня кількість зросла, але це все одно невелика частка».
«Звісно, в суспільстві немає єдності, але видно головне: українці не приймають імперської логіки Кремля. І якщо говорити про громадську думку, то найбільш реалістичним і підтримуваним виглядає такий сценарій: зупинитися на лінії фронту, не визнавати жодних завоювань і політико-дипломатичним шляхом добиватися повернення територій. Цей варіант підтримує найбільше людей – трохи більше, ніж відкидає (54% проти 35%)».
Як війна змінює суспільство і владу?
«Лише близько 20% українців не мають особистих втрат, пов’язаних із війною. Для більшості це смерть рідних чи друзів, більшість якось дотичні до вимушеної еміграція, втрати роботи, житла чи доходів. Та навіть у таких умовах оптимізм тримається – і він має підстави. Хоча війна, звісно, виснажує».
«Мафія тепер майже на дні рейтингу. А на вершині – ті, хто реально працює, воює, створює економіку й культуру. Це і є нова суб’єктність України, нове уявлення про себе. Адже згідно нашого тесту на суб’єктність ще з 2020-х років включно до 2021 більшість українців вважали Україну безсуб’єктною країною. А тепер ситуація докорінно змінилася. Українці відчули себе суб’єктними. І головне – нас справді такими визнають у світі. Україна опинилася в центрі глобальних політичних подій, і це надзвичайно важливо для майбутнього».
Про уявлення українців щодо «своїх» і «чужих»
«Тут теж відбулася революція у свідомості. Ми з дружиною Наталією Паніною багато років вимірювали соціальну дистанцію – тобто кого українці вважають ближчими, а кого більш віддаленими. І завжди було так: американці чи європейці – далеко, а найближчими вважалися росіяни й білоруси. Ми назвали це феноменом «східнослов’янської близькості».
Тепер усе навпаки. Росіяни й білоруси опинилися на далекій відстані, а європейці стали набагато ближчими. Це феномен «східнослов’янського розмежування». Вирішальним тепер є не етнічна чи мовна спорідненість, а політична та ціннісна близькість».
Про фундаментальні зсуви в подоланні внутрішньо-українських регіональних та ідеологічних розколів, становлення політичної нації
«У 1990-х лише 40% відповідали, що відчувають себе в першу чергу громадянином України. Інші насамперед ототожнювали себе з регіоном, містом, навіть із колишнім Радянським Союзом. Перед 2014 роком цифра зросла до 60%. А тепер, після трьох років повномасштабної війни, уже близько 80% кажуть: «Я – громадянин України». Це величезний стрибок у формуванні політичної нації.
До того ж за останніми опитуваннями, понад 80% декларують, що користуються українською, що практично вдвічі більше, ніж на початку Незалежності».
Щодо політичного класу України
«Він, на жаль, не сформований. У нас лише формується нормальні ідеології, які відповідають тим цінностям, що ми хотіли закласти в країні, аби стати частиною європейського простору. Будемо сподіватися, що після війни почнеться побудова нормальної політичної системи. Аби тільки не скотилися в популізм.
До речі, наш інститут видав монографію під редакцією Олександра Резніка про політичний популізм. Там доведено: він є визначальною течією в українській політиці. Та й не лише у нас: це загроза глобального масштабу. Достатньо подивитися на Трампа».
Які нові виклики виникають? Що може загостритися після війни?
З’явився ряд нових соціальних груп, яких раніше не було. Це внутрішньо переміщені особи, також ті, хто виїхав за кордон, третя група — військові. Статус «я був на передовій» стане дуже важливим аргументом у повоєнному суспільстві. Окремою, хоча й ізольованою групою є «ухилянти». Усе це разом формує нову соціальну структуру, яка матиме серйозний вплив на політику після війни.
Фактори, які вагомо вплинуть на повоєнне відродження України – допомога західних партнерів, наша державну політика, а саме чітка програма адаптації та реадаптації тих, хто повернеться з фронту і з закордону. Такої поки що не бачимо, а вона потрібна вже зараз.
Професор підтвердив свій прогноз на початок згортання інтенсивних військових дій у 2026 році, особливо якщо в США подолають ізоляціоністські тенденції і все ж почнуть інтенсивно постачати зброю — хоча б за кошти європейців.
Які нагальні повоєнні кроки мають бути здійснені?
«По перше, реальна комплексна програма на 10 років з розбивкою по роках; повне обстеження України: економічне, соціологічне, інфраструктурне. Зрозуміти, що ми реально втратили. Це стане основою програми швидкого відновлення; відбудова інфраструктури: житла, шкіл, лікарень, доріг.
Це найгостріше питання — подивіться на Харків. Я там буваю, цієї осені проводимо соціологічний конгрес у Харкові, і кожна поїздка туди нагадує: відновлення має бути пріоритетом. Нарешті — стратегія інтеграції до ЄС. Ми можемо, як свого часу Польща, Румунія зробити стрибок. Головне — мати чітку програму і спільну мету».