Сьогодні космос має якнайшвидше стати ще одним доменом де Україна повинна досягти ключових технологічних змін.
Колишній Головнокомандувач Збройних Сил Валерій Залужний написав статтю про це: «60 на 60 у перетворенні космосу на середовище сучасної війни».
Її основні моменти пропонуються вашій увазі.
На землі, у повітрі і на воді українські збройні сили вже знайшли високотехнологічні рішення. Час подивитися у космос, бо єдина можливість сьогодні досягти потрібного рівня безпеки полягає тільки у технологічних перевагах в усіх доменах.
У 2024 році з метою «скорочення та оптимізації штату» у Генштабі ЗСУ було ліквідовано Центральне управління космічної підтримки, з повною неможливістю відновити його. Це стало великою помилкою. Адже Управління було ключовим органом для перетворення космічних даних на бойові рішення.
Тому рішення про створення Космічних військ, передбачене програмою уряду, хоч і запізніле, проте дуже актуальне. Їх планується створити до кінця 2025 року та досягти 60% операційної готовності інтегрованої оборони, кібер- та космічної компоненти.
Дуже добре, що сама війна, її високотехнологічний характер, а ще більше – майбутні безпекові загрози нарешті диктують необхідність негайного розвитку національних аерокосмічних технологій та спроможностей, як ключового елементу обороноздатності нашої держави. Проте, формуючи державну політику в області космічних технологій, виходячи з власного досвіду, можна виділити декілька ключових проблем.
Для ефективного використання космосу потрібен системний підхід: інституалізація виробництва, міжнародна кооперація, залучення приватних компаній і дипломатія.
За прогнозами аналітиків до 2035 року 60% доходів космічної економіки формуватимуть логістика, харчова промисловість, оборона, споживчі товари та цифрові комунікації, які все більше залежать від космічних технологій.
Космос також стає ключовим середовищем сучасної війни. Російсько-українська війна стала першим великим воєнним протистоянням, у якому космічні технології відіграли і продовжують відігравати вирішальну роль.
Україна колись входила у п’ятірку космічних держав світу, тепер у ракетно-космічній галузі, м’яко кажучи, відстає. Навіть сучасна військово-космічна інфраструктура SpaceX на наших очах постійно отримувала вплив з боку Росії і вимушено ефективно адаптовувалася. Вести ж мову про адаптацію власної космічної інфраструктури немає сенсу, бо її фактично немає. Її потрібно створювати наново.
Така космічна інфраструктура має включати ракетні системи виведення на орбіту, орбітальні об’єкти, наземні комплекси та регуляторні механізми. Саме ця інфраструктура забезпечує телекомунікацію, навігацію, розвідку, і як наслідок – національну безпеку.
Але Збройні Сили України, попри 4-й рік широкомасштабної агресії та 11 років війни, згідно Закону України про розвідувальні органи, все ще не мають власних функцій щодо розвідувальної діяльності на стратегічному рівні.
У військово-космічній галузі Україна наразі критично залежить від партнерів. Відсутність власної інфраструктури змушує покладатися на іноземну допомогу, що створює ризики для автономності та оперативності. Ми вже бачили спочатку заборону, а згодом поновлення передачі розвідувальної, у першу чергу, супутникової інформації від наших партнерів.
Через відсутність власної, Україна також змушена використовувати комерційну космічну інфраструктуру (Starlink, Maxar, Planet Labs, ICEYE) для зв’язку та розвідки. Глобальний збій у роботі Starlink у 2025 році також продемонстрував вразливість такого підходу.
Тому для повного використання космосу нам потрібна стратегія космічної підтримки, власні супутники, наземне обладнання для спостереження, навігації, метеорології та зв’язку.
Російська атака балістичною ракетою «Орешник» у 2024 році показала технологічне відставання України і в цій галузі. Для нейтралізації такої загрози потрібно мати або аналогічну систему, або систему, що фіксує старт такої ракети, розраховує її траєкторію та визначає район ураження, та врешті – систему дальньої протиракетної оборони
Проблемою також залишається підготовка кадрів для роботи з космічною інформацією. Бо практичне набуття навичок також потребує часу.
Висновок: Україна має терміново розвивати власні аерокосмічні технології та спроможності, щоб забезпечити національну безпеку, автономність і ефективність у сучасній війні.