Попри російську пропаганду, Україна продовжує чинити опір і має реальні шанси перемогти.
Про це пише відомий ізраїльський історик, філософ і письменник Юваль Ной Харарі у своїй колонці для Financial Times.
Військовий баланс та стратегічні досягнення
Мета російського вторгнення — повне підкорення України та ліквідація її суверенітету. Але сьогодні Росія контролює менше української території, ніж у серпні 2022 року.
Повномасштабне вторгнення, розпочате 24 лютого 2022 року, супроводжувалося очікуванням швидкого падіння Києва. Однак президент Володимир Зеленський залишився у столиці, сказавши американцям: “Мені потрібні боєприпаси, а не евакуація”. А Збройні сили України відбили наступ та провели успішні контрнаступальні дії, що дозволило звільнити значні території на Харківщині та Херсонщині влітку й восени 2022 року. З того часу лінія фронту залишається малозмінною, і, як зазначає Харарі, російські війська не досягли жодної значимої стратегічної мети.
Станом на 2025 рік, попри величезні втрати — 200–300 тисяч убитих та поранених — РФ змогла окупувати лише вузьку смугу прикордонної зони, що становить близько 0,6% території України, причому ці площі навіть менші за ті, які контролювалися у серпні 2022-го.
Харарі порівнює ситуацію з позиційною війною Першої світової, коли незначні територіальні здобутки коштували десятків тисяч життів. Українська тактика полягає в тому, щоб зберігати особовий склад і ресурси, відступаючи з небезпечних напрямків, тоді як Росія вичерпується у виснажливих атаках
Війна на морі та в повітрі
На морі українські дрони та ракети загнали російські кораблі у найвіддаленішу доступну бухту
Завдяки використанню ракет і дронів Україна змогла змінити хід морської війни, знищити флагман «Москва», повернути контроль над островом Зміїний і змусити Чорноморський флот рф відступити до Новоросійська.
У повітрі російській федерації також не вдалося встановити перевагу, а її стратегічна авіація зазнала суттєвих втрат, особливо коли відбулась українська спецоперація по російських стратегічних бомбардувальниках у червні 2025 року.
У відповідь Росія здійснює масовані ракетні і дронові удари по українських містах, проте українські безпілотники також завдають ударів по військових аеродромах і нафтопереробних підприємствах у глибокому тилу РФ.
Позиція Заходу
Україна могла б здобути повну військову перемогу у 2022 або 2023 році, якби відразу отримала все необхідне.
Автор статті критикує Захід за боягузтво та нерішучість. Країни НАТО не вводили війська в Україну та обмежували постачання важкої зброї, тому успіхи 2022 року були досягнуті порівняно обмеженими ресурсами. Він вважає, що якби підтримка Заходу була повною з самого початку, війна могла б завершитися ще в 2022 або влітку 2023 року. На його думку, найслабшою ланкою в українській обороні є не фронт, а «умонастрої західних союзників», яких Росія намагається деморалізувати наративом про свою нібито неминучу перемогу.
Поширюючи пропаганду про свою неминучу перемогу, вона прагне, щоб американці та європейці зневірилися, відмовилися від підтримки України й змусили її капітулювати. Поступка такій пропаганді стане катастрофою не лише для України, але й для країн НАТО, які втратять значну частину своєї авторитетності та найкращий захист від зростаючих російських загроз.
Харарі також порівнює українську армію, чисельність якої складає близько мільйона військовослужбовців, більшість із яких мають бойовий досвід, із європейськими арміями, які залишаються відносно малочисельними й малообстріляними. Він закликає Захід не втрачати рішучості, а досвід України та розвиток її дронової індустрії вважає важливим уроком для США та європейських країн.
Американським військовим також є чому повчитися з бойового досвіду України та її передової оборонної промисловості. Особливо у сфері використання дронів, де українські інновації та досвід роблять її світовим лідером. Саме це, ймовірно, частково пояснює, чому президент Трамп останнім часом почав більше підтримувати Україну: він любить ставити на бік переможців.
Навіть Трамп, на четвертий рік війни, усвідомив, що Україна тепер більше підходить на роль переможця.
Висновки
“Неможливо передбачити, як розгортатиметься війна, адже це залежить від майбутніх рішень. Але в одному ключовому аспекті українська перемога вже є визначальною та незворотною. Війна — це продовження політики іншими засобами. Її виграє не той, хто захоплює більше території, руйнує більше міст чи вбиває більше людей, а той, хто досягає своїх політичних цілей. І в Україні вже очевидно, що Путіну не вдалося досягти головної мети своєї війни — знищення української нації”, — пояснює Харарі.
Ніхто не знає, скільки ще людей загине через марення і амбіції Путіна, але одне стало абсолютно зрозумілим для всього світу: Україна — це цілком реальна держава, і мільйони українців готові боротися з усіх сил, щоб зберегти незалежність від Росії.