Мантри про “гарантії безпеки”, які лунають із Брюсселя та Вашингтона, дедалі більше нагадують повторення попередніх “самітів миру” – гучні декларації без реальних механізмів стримування агресора.
Попри неодноразові спроби європейських і американських дипломатів віднайти формулу миру для України, перемовини знову заходять у глухий кут.
Головна причина очевидна: закінчити війну може лише Росія. Саме вона її розпочала і саме вона її продовжує. Проте для Володимира Путіна припинення бойових дій можливе лише за умови, що він зможе “продати” своїй аудиторії ілюзію перемоги.
Війна стала інструментом мобілізації російського суспільства. Розвиток військового виробництва створив робочі місця у депресивних регіонах і підживив відчуття патріотичної мобілізації. Для Путіна відмова від війни без “символічної перемоги” означатиме внутрішньополітичну кризу. Адже ресурси стрімко виснажуються, а конкуренція всередині російської еліти здатна зачепити навіть його самого. Тому збереження зовнішнього ворога і культивування націоналістичної істерії лишаються для Кремля найефективнішими інструментами утримання влади.
Для України ж прийняття умов Путіна стало б політичним і соціальним самогубством. Жодне суспільство не витримає легітимізації агресії, яка забрала десятки тисяч життів і зруйнувала цілі міста. Територіальні поступки лише підживили б апетити Кремля. Адже досі немає жодних механізмів, які стримували б Путіна від нової хвилі агресії після чергової паузи.
Для Європи простіше “відкупитися” – створювати видимість підтримки, водночас дозволяючи Україні стримувати Росію власними руками. Цей прагматизм, замаскований під дипломатію, у реальності лише консервує війну.
Фактично, ситуація перетворилася на класичну війну на виснаження: хто впаде першим – Росія чи Україна? У цьому сценарії жодна зі сторін не має швидкого виходу, а будь-які “надії»” на дипломатичні прориви розсипаються. Яскравим прикладом стала історія перемовника Віткова, який видав бажане за дійсне, а згодом визнав, що неправильно зрозумів позицію Москви.
Висновок невтішний: надія на швидкий мир знову виявилася ілюзією. Війна залишається замкненою у глухому куті, і поки світ повторює старі дипломатичні формули, єдиним реальним стримуючим фактором для Путіна лишається лише сила.
Петро Терентьєв, журналіст, оглядач.