Зрада Трампа – не привід закінчувати життя нашої держави й народу самогубством. Попри будь-який тиск треба діяти, керуючись життєвими інтересами України.
Ніхто не переможе Україну, якщо ми самі не погодимося на власну поразку. Важливо ясно розуміти, що відбувається, називати речі своїми іменами і попри будь-який тиск діяти, керуючись життєвими інтересами України. Які у питанні війни з Росією збігаються з інтересами Європи і всього вільного світу.
1. Росія – агресор, Путін – воєнний злочинець, росіяни хочуть захопити всю Україну, знищити українську ідентичність і викорстати наші людські й матеріальні ресурси для подальших воєн. Мета росіян на будь-яких переговорах – отримати кращі умови для ведення війни зараз або після невеликої паузи (послабити санкції, змусити Україну припинити повітряні удари, виторгувати без бою території тощо).
2. Трамп не діяв, не діє і не буде діяти в інтересах України. Ба більше – він не діє і в інтересах Америки. В питанні російсько-української війни він діє в інтересах Путіна і своїх власних. Він і далі виводитиме Росію з міжнародної ізоляції, вихвалятиме Путіна і вимагатиме від України погодитися на російські забаганки.
3. Єдиним стримуючим фактором для Тармпа є настрої більшості американців, які вороже ставляться до Росії і Путіна й симпатизують Україні. Саме через них Трамп час від часу видає пустопорожні погрози в бік Росії і надає Україні крихти символічної допомоги, не даючи, втім, ні фінансових, ні значних збройних ресурсів. Трамп є і буде на боці Путіна, але громадська думка у США важлива, як для уповільнення реалізації вашингтонсько-московської змови, так і для того, щоб у майбутньому Америка повернулася на світлий бік історії, а нинішній руйнівний для всього вільного світу курс не став постійним.
4. Те, що пропонують росіяни і що їм допомагає просувати Трамп – це російська перемога і капітуляція України. Називати капітуляцію “миром” чи “перемир’ям” – давня звичка, варто згадати хоча б комп’єнський вагон листопада 1918 чи червня 1940. Але Україна, якою б тяжкою не була ситуація на полі бою, і близько зараз не перебуває в ситуації, яка вимагала б капітуляції. Маючи підтримку провідних держав Європи і значний власний потенціал, Україна не має права опускати руки у боротьбі з російською агресією.
5. Уявлення, що політичні, територіальні чи ще якісь поступки агресору збережуть життя українців і призведуть хай до крихкого й принизливого, але миру – безпідставні і небезпечні. Навпаки, це неминуче посилить Росію, підірве Україну ззовні й зсередини, призведе до значно гірших воєнних наслідків і значно більшого числа загиблих українців. Понад те – саме існування України як держави опиниться під питанням.
6. Будь-яка торгівля українськими територіями, відмова від суверенітету над цими територіями в будь-якій формі чи тим більше визнання їх російськими є кримінальним злочином, а якщо такі дії вчинила б за змовою група осіб або представник влади – це кваліфікується як обтяжуюча обставина. Крім того, будь-яка нечіткість української позиції в питанні нашої територіальної цілісності збільшує віргодіність прямого зламу Трампом норм міжнародного права і суверенітету України, наприклад, визнання Криму російським.
7. Вихід українських військ з Донеччини мав би катастрофічні для України наслідки, бо означав би зраду власною державою громадян, які там живуть, додав би сили й мотивації ворогу, а з військової точки зору був би чистим безумством. Донеччина – найбільш укріплений оборонний район України, який ворог не може взяти 11 років, несучи четвертий рік колосальні втрати. Здача Донеччини відкрила б ворогу перспективу наступу на Харків, Січеславщину, Запоріжжя й Полтавщину.
8. Майбутнє членство України в НАТО не може бути предметом переговорів, оскільки воно закріпле в Конституції України і рішеннях кількох самітів НАТО. Ні Росія, яка взагалі не член НАТО, ні будь-яка окремо взята держава Альянсу (хай це навіть не Угорщина, а США) не можуть змінити рішень саміту НАТО і Конституції України. Це просто не підлягає обговоренню.
9. Категорично не підлягають обговоренню з іншими державами (не кажучи вже про погодження) внутрішні справи України – мова, церква, вибори тощо. Обговорювати з іншими державами наші внутрішні справи означало б визнати, що ми не є суверенною державою. Тим більше – обговорювати хотілки ворога, який хоче нас знищити.
10. Слухаючи всю оцю маячню про “гарантії безпеки як у 5 статті договору про НАТО, на які погодилася Росія” (і які президент Макрон слушно порівняв із Будапештським меморандумом), не варто ні на мить забувати: жодна угода з Росією не варта й паперу, на якому вона написана. Поширена теза про те, що будь-які війни закінчуються мирними угодами є неправдою. Натомість правдою є те, що Росія безліч разів у своїй історії завдяки мирним угодам, які вона використовує як зброю, перемагала тих, кого не змогла здолати на полі бою. Як тільки ми підпишемо будь-яку угоду з Росією, не лише росіяни, а й інші держави вимагатимуть від нас виконання кожної букви наших зобов’язань, при тому росіяни своїх зобов’язань виконувати не будуть. Тому перш ніж підписувати будь-які папірці, варто поставити запитання: щоб що? яка мета?
Ключ до виживання і перемоги України – не у капітуляції, загорнутій у обгортку “миру” чи “перемир’я”. І взагалі не в будь-яких угодах з росіянами. Ключ до нашого виживання і перемоги – у створенні таких воєнних, політичних, економічних умов, коли російська держава і армія не зможуть більше продовжувати війну проти України чи загрожувати новим нападом. І можливості для створення таких умов є, доки Україна єдина всередині і може спертися на серойзну підтримку провідних європейських держав.
Звичайно, якби США були на нашому боці, було б значно легше, але зрада Трампа – не привід закінчувати життя нашої держави й народу самогубством.
Тарас Шамайда, український громадський діяч, експерт у мовному питанні в Україні, співкоординатор руху «Простір свободи»