Партій демократично і патріотичного спрямування в Україні багато, але свідомий вибір може бути лише один.
Передвиборчі рейтинги не дають підстав для оптимізму. Вже майже нема сумніву, що Україну чекають важкі часи: олігархічний проросійський реванш і втрата багатьох досягнень попередніх років. Задурене олігархічними ЗМІ, історично та політично неосвічене, інфантильне українське “народонаселення” обере собі те ж саме, що обрало у 17-му сторіччі. Чи у 1918-му році. Чергову Руїну під популістичними гаслами “досягнення миру” і “турботи про простий нарід”.
Шалений, дикий, безсоромний популізм ніколи не мав наслідком покращення життя. Навпаки – завжди приносив з собою занепад, руйнацію та смерть. Це – закон соціуму, такий самий невідворотний, як закони Архімеда чи Ньютона. Шкода, що люмпен не знає і не хоче знати історію.
Про це пише популярний блогер Олександр Костюк у своєму Фейсбуці.
Тому справжнім українським патріотам зараз потрібно гуртуватися, щоб зберегти зерно української державності. З якої виросте таки незалежна Україна. А ще – хоч трохи убезпечити статусом депутата Парламенту справжніх українських державників від репресій та переслідувань. Тому голосуємо за єдину проукраїнську силу, яка має найвищий шанс потрапити до парламенту.
Інакше катастрофа проукраїнських сил на виборах практично неминуча. Бо у нас як завжди, на двох щирих українців – три гетьмани. А українські демократи не здатні об`єднатися навіть перед розстрілом, вважає Віктор Сороченко – політичний експерт, директор аналітичной компанії “NTD Group”.
Тому на невеличкому електоральному майданчику у 20-25% зараз топчуться десятки політичних проектів. Позиціонуючи себе як європейські та патріотичні, вони лише деморалізують виборця, шматуючи і розтягуючи проукраїнський електорат.
Мінімум половина голосів якого у підсумку піде у “пісок” (у непрохідних кандидатів). Бо поки проєвропейський патріотичний українець болісно рефлексує та розривається, обираючи між “ЄС” (Порошенком), “Голосом” (Вакарчуком), “Українською Стратегією” (Гройсманом), “Силою і честю” (Смєшком), “Свободою” та ін., усі “малороси” та люмпенізовані обивателі без вагань побіжать голосувати за “Слугу народа”, а відверті проросійські колаборанти – за “Опозиційну платформу”. Капітулянтська “ширка” у парламенті і реванш стають практично неминучі.
Хоча деяких з виду патріотичних людей дуже важко відмовити голосувати за “Слугу”, “Голос”, “Громадянську позицію” і тому подібних з тих самих причин, з яких голого важко вмовити скинути фіговий листочок. Бо ціла купа політсил виконує функцію отого самого фігового листочка для прикриття ганебної зради, – пише блогерка Софія Дніпровська.
У нас люди голосують не за програму, а за психотип, з яким вони можуть себе асоціювати.
Вакарчук і Притула – це психотипи. Це українські люди, які вибрали стратегію уникання гострих конфліктів з русскім міром, який нищить світ український. Це тип інтелігентного боягуза, який прикриває свою малодушність фіговим листочком фраз про толерантність, діалог, взаємопорозуміння, прагнення миру, і.т.д…
Раніше цей тип представляв Садовий і значною мірою Гриценко (правда, той час від часу надував щоки, імітуючи войовничість).
Тому марно переконувати людей, що узріли в Славкові собі подібного, в недоцільності голосування за шоуменів під час війни. Національні психологічні комплекси – наслідок історичних стресів. І виправляються стресами і твердою рукою соціальних хірургів.
“До чого тут арифметика?” – питає відомий політолог Тарас Чорновіл. А все дуже просто. Потужна, координована з Росії та ряду олігархічних центрів кампанія шельмування Порошенка та його соратників дала свій результат. Їм удалося не лише вибити Порошенка з посади президента та посадити в його крісло самозакохану маріонетку. Вони й зараз спрямовують до 90% негативу проти команди ЄС та її лідера.
Наше всеядне насєлєнія та, на жаль, і певна частина народу повелися на це. Рейтинг політсили перед виборами коливається в районі 8%. Це абсолютна гарантія, що ЄС (на відміну від “Голосу”, “Батьківщини”, партії Смешка…) проходить у Раду разом зі “Слугою Народа”, та “Кремлівською Платформою”.
Але абсолютна ціна 1% – 2,25 депутатського місця. 8х2,25=18 місць. Ще приблизно 20% набуруть партії, які не подолають бар’єр. Це орієнтовно 45 депутатських місць, які підлягають розподілу між партіями, які подолають бар’єр. Не буду тут вести довгих і чітких розрахунків. Але “Слуга Народа” з них отримає більше половини, десь від 25 додаткових бонусних місць. Свій, другий за розміром бонус отримає й “Кремлівська Платформа”. Третя частка відійде до ЄС. Це десь 4-5 депутато-місць. Гарантовано, що не більше. Виходимо на позначку 22-23 члени майбутньої фракції ЄС за списком.
Хто ж вкрав у українців шанс отримати в парламенті безкомпромісного захисника нашої історичної спадщини? Знову ж елементарна арифметика. Беремо для прикладу партію Гройсмана, яка, це вже доказали всі: і дружні, й не дружні соціологи, не може набрати більше 2%. Це його стеля. Що робить прем’єр? Найперше, він із завзятістю, вартою кращого застосування, знищує своє добре ім’я (а він таки його здобув цілком адекватним урядуванням), сіє гризню й бруд проти своїх друзів та ідеологічно близьких політиків із ЄС та ні слова кривого не допускає проти Зеленського чи Медведчука… Але він ще забирає приблизно 4,5 депутатського місця зі спільного з ЄС електорального середовища. Не в Зеленського, а виключно в Порошенка. З цих вкрадених 4,5 місця десь 2,5 піде Слугам, до 1,5 місця Медведчуку та менше одного місця для ЄС. Вкрали 4,5, повернули (не зі своєї волі) десь 0,6-0,8. Якби Гройсман змирився з очевидним і припинив це тупе розтягування голосів демократичних і патріотичних виборців (краще б раніше відкликав свій список, а тепер хоча б визнав поразку та закликав голосувати за своїх давніх партнерів), картина була б трошки іншою. 18 питомих місць, додаємо ще десь 4 місця від бонусу за рахунок інших партій та ще 4,5 тих, які відтягує Гройсман. Маємо вже 25-26 гарантованих місць для ЄС.
Тому, коли раптом виявиться, що дехто з дуже потрібних нам патріотів та експертів не попаде в Раду, маємо знати поіменно тих, хто вкрав наші голоси та віддав їх космополітам і відвертим українофобам. Я тут навів для прикладу Гройсмана, бо він дуже активно обурювався,що йому, бач, замість підтримки, перепони чинять. А те, що з 2 аж ніяк не намалюється 5, наш урядник не дуже задумується.
Але Гройсман – лише дрібний приклад, як і ті ж дивні націоналісти на чолі з Тягнибоком, що так само свідомо передають голоси патріотичних виборців україноненависникам. Там же майже всі, за винятком здрібнілого “Опоблоку”, пасуться на патріотичному електораті.
З усіх цих амбітних людців ніхто не може реально протиставитися ні російському реваншу, ні новій загрозі – зародкам авторитаризму білоруського зразка 1994 року. Єдина ж різниця, що тоді він був червоним, а сьогодні позеленів. Усе ж інше аналогічно. Доки одні розгублено шукають слів, інші переконують, що агресора можна усовістити й переконати, а ще треті тягнуть нас до реальної капітуляції, лише єдина команда Порошенка з ЄС дуже добре усвідомила й уже своїми діями доказала, що ворог приречений відступити, лише коли відчуває реальний відпір, стійкість і принциповість. Сьогодні ця команда буде, на жаль, у меншості. Усю повноту влади отримує наш аналог рашистської партії «жуліков і воров». І тому стократ важливішим стає кожен додатковий голос, кожен боєць.
“Ми, на жаль, через вічну зраду й запроданство вже програли не одну політичну битву, але зараз аж надто ризиковано наблизилися до критичного рубежу. На ньому точно не вистоять усі ті, хто вміють вправно воювати лише в передвиборчих баталіях. Тому я голосую за “Європейську Солідарність”, бо це війна, реальна війна, а на ній повинна бути хоч жменька справжніх бійців”, – підсумовує Тарас Чорновіл.