Відео виступів відомої письменниці Оксани Забужко про сучасну пропаганду і масове промивання мізків. Як змусити мільйони глядачів проголосувати за віртуальну голограму. Як будується сучасний тоталітаризм з усміхненим обличчям, тоталітаризм у масці клоуна.
“Війни 21 століття – це вже не бомбардування міст, це бомбардування мізків. Почалася епоха війн тонкого плану, в яких ментально завойована з відповідно розваленою картиною світу в голові жертва, на полегкість і втіху завойовникові, ліквідовуватиме себе сама.
І найефективнішою зброєю масового знищення в 21 столітті буде вже не атомна бомба, якою Росія традиційно лякає світ, а цілком промислові, наразі ще грубі й недосконалі, технології доведення цілих країн до масового божевілля і масового самогубства.
Це саме те, що відбулося в Україні. Цей експеримент, якому було піддане українське суспільство, є певним чином безпрецедентний – і наразі Україна знову виявляється фронтиром гібридної війни.
Вперше внаслідок демократичних виборів у другий тур вийшов один із кандидатів, котрий є абсолютно віртуальним. П’ять з половиною мільйонів виборців проголосували за голограму. За кандидата, якого можна порівняти, користуючись аналогіями з фантазійних фільмів, із ведмедиком Волдо (У третьому сезоні серіалу «Чорне дзеркало» є епізод, коли анімаційний синій ведмедик здобуває популярність і врешті стає кандидатом на виборах).
21 квітня Україна здає екзамен, тест на відчуття реальності. Якщо ми цей текст провалимо, то це для всіх нових і старих демократій, для телевізійних демократій і для потенційних диктатур означатиме, що двері для ведмедиків Волдо з невідомими режисерами і сценаристами навстіж відкриті. Якщо ж ми витримаємо цей тест – це означатиме, що у людства в 21 столітті є шанс зберегти свої мізки цілими – а значить свою культуру, свою цивілізацію, природу, довкілля і цілу цю планету живою і здоровою.
Тепер же є почуття остраху перед тим, що нація готова вибрати comedian, коміка, клоуна, який у жодному інтерв’ю для західних видань не спромігся відділити себе від свого персонажа. Це почуття: що за люди, що за нація, що за суспільство, що за країна? Вони якісь несерйозні? І так, це технологія. Поза всяким сумнівом, Україна сьогодні стала знову на передньому краї глобальної війни (добре, називайте її гібридною). На нас ставиться, великою мірою, безпрецедентний експеримент.
Українські інтелектуали, експерти і міжнародне експертне середовище ще не усвідомили, що мають у цій ситуації справу з новим викликом, який можна порівнювати з тим, що відбулося два роки тому в Великій Британії. Маю на увазі Брекзит і сподіваюся, ви бачили фільм, який у січні показали в Британії – там є аналіз технологій, якими індукується на масову аудиторію стан тимчасового потьмарення, коли більшість не здатна прийняти адекватне рішення в інтересах власної безпеки.
А окрім оцього моменту, в фільмі показано ще дуже важливий емоційно-психологічний результат такої атаки (називаймо речі своїми іменами) – це ворожнеча всередині самого британського суспільства, розсварення, розкол, поділ, розпад єдності й індукція емоційного хаосу. Щось дуже подібне після першого туру президентських виборів переживає Україна.
Та нащо далеко ходити до Британії – ось у Литві відбулася карколомна кар’єра партії Союзу селян і зелених. З одного крісла вони за чотири роки стрибнули до 54 в парламенті, тепер мають більшість і важелі впливу. Це завдяки телесеріалу, присвяченому рідному селу лідера партії. Відповідно, відбувається злиття особи лідера партії із головним героєм телесеріалу, таке собі злипання, симулякр.
У кожному такому прикладі є російський слід: ось аналітик Домінік Каммінгс, який організовував Брекзіт, три роки провів у Росії. Брат голови Партії селян із Литви – художній керівник театру Маяковського в Москві.
Ці технології апробуються сьогодні на Україні. Виборча кампанія Зеленського почалася не кілька місяців тому, не в новорічну ніч, коли він оголосив, що йде в президенти, а 15 років тому. Весь цей час тривало розкручування цього симпатичного – з одного боку – персонажа Василя Голобородька (ім’я вкрадене у видатного поета сучасності, переселенця з Луганська).
Якщо говорити про поляризацію, то так: країна ділиться на тих, для кого Василь Голобородько – це поет, чиє номінування на Нобелівську премію активно обговорювалося в 2014 році, і на тих, хто ніколи про нього не чув, для кого це – персонаж серіалу і, відповідно, носій функцій енергійного позитивного образу симпатичного молодого чоловіка, який збирається все змінити.
Це віртуал, який, із іншого боку, непомітно і ненав’язливо впроваджує мову ненависті устами свого персонажа. Чим усе завершується в серіалі «Слуга народу»? Це реклама розстрілу парламенту. А ще – короткі, начебто безневинні і грайливі, суто маркетологічні білборди («Прийде весна – будемо саджати» – чи то вони політичні, чи ні). Журналіст із одного телеканалу опублікував у соцмережах фрази: мовляв, зібралися там у Порошенка, якраз би газ пустити – і всі проблеми вирішені.
В українському просторі вкидається дискурс, який називається каналізацією агресії, – це теж технологія. У кожному суспільстві десь дрімає латентний вірус агресії. У суспільстві, яке саме є об’єктом іноземної агресії, самозрозуміло, цей рівень підвищений. І ось непомітно, із телевізійних новин (в яких регулярно: «вбили-зґвалтували-зарізав брата-два алкоголіки згоріли-страшна стихія знищила») вимальовується думка «как страшно жить».
Ввечері після роботи людина вмикає телевізор – і на неї обрушується ось це роздряпування невдоволення і вселяння почуття дискомфорту.
І в цьому інформаційному полі створено постійний негатив, відповідно роздражнено латентну агресію в суспільства, яке є і без того знервоване п’ятьма роками триваючої війни, каналізовано цю агресію на адресу чинної влади – і постійно вносять у масову свідомість мем про те, що «потрібні нові обличчя». Якщо користуватися метафорою з історії фотографії, то це як створення заляпаного полотняного чорного задника з отвором посередині.
Далі питання каналізувати ось це невдоволення, ось цю ненависть. І куди ж її розвернути, як не в бік чинної влади? Усе це системно підігрівається, в чому винен і в чому не винен Порошенко. А тоді з’являється образ веселого усміхненого персонажа серіалу.
Відбувається розкрутка отого умовного телевізійного ведмедика Волдо, який показує середній палець чинній політиці. Кіногерой Зеленського теж показує середній палець чинній владі – і Зеленський набирає позитив, бо це обличчя асоціюється зі сміхом, гумором, відпочинком, відпруженням, зрештою, із якимись речами позитивними в консюмеристському суспільстві: і «тобі личить моє кохання». Позитив набирається й асоціюється з певним обличчям. І в якийсь момент у цей отвір чорного задника оце саме обличчя і вигулькує.
У висновку маємо двох кандидатів на другий тур: віртуального і реального. Віртуального, про якого нічого не знаємо, можемо тільки здогадуватися і підозрювати його зв’язок із російськими грішми по тому, що він є продуктом російського шоу-бізнесу.”
Оксана Забужко на 12-му Київському безпековому форумі, 14.03.2019