Гібридна війна Росії проти України триває вже четвертий рік, хоча були часи, коли мало хто вірив у її здатність протриматися чотири тижні. Майже безкровна окупація Криму російськими військами змусила спостерігачів повірити, що Україна беззахисна і залежить від милості Москви.
Ця точка зору була поширена і в самій Москві, де багато агресивно налаштованих голосів почали говорити навіть про святкування травневих свят у Києві.
Про це в статті для Atlantic Council пише Пітер Дікінсон, додаючи, що зрозуміти таку зухвалість в той час можна було. Оскільки Україна ще не отямилася від потрясіння революці, яка призвела до повалення режиму Віктора Януковича.
Перехідній владі бракувало конституційної легітимності і вона не могла ризикувати військовим протистоянням з РФ. Таким чином, вікно можливостей для встановлення влади Москви в Україні було очевидним.
Натхненний успіхом з анексією Криму Володимир Путін вирішив підняти ставки і піти на найбільший ризик за свою кар’єру. Впродовж кількох тижнів шанси України на виживання як незалежної країни, здавалося, скорочувалися. Але російського маршу до Дніпра так і не сталося.
Проросійські заворушення на півдні і сході України були придушені. І Кремлю довелося обмежитися невеличким плацдармом в Донецькій і Луганській області. Три роки минуло з того часу, а Москва досі “лишається у тому ж болоті, яке вона сама створила”. На думку автора, проблема в тому, що автори російських планів недоооцінили оборонні можливості України. На той час в неї було лише 6 тисяч боєздатних військ, які б не змогли захистити країну.
Але Москва не врахувала хвилю патріотичного духу українців, який поширився по всій Україні через російську гібридну війну. Тисячі добровольців взяли зброю в руки і допомогли зупинити наступ російських сил. За ними стояла армія волонтерів, яка забезпечувала імпровізовану логістичну підтримку, передаючу на передову все: від їжі до уніформ і амуніції. “Це військове чудо врятувало Україну і поставило Кремль в нинішнє скрутне становище”, – йдеться в статті. На думку автора, не дивно, що Росія так прорахувалася.
З часів розпаду СРСР політика Кремля щодо України диктувалася отруйною і згубною сумішшю колоніальної поблажливості і схильності видавати бажане за дійсне. Цей підхід посилився з приходом Путіна до влади. Він відкрито демонстрував бажання відновити російську гегемонію на території колишньої Радянської імперії.
В 2008 році під час зустрічі з президентом США Джорджем Бушем-молодшим він сказав, що Україна – “це навіть не країна”. Впродовж останніх років він також постійно наполягав, що росіяни і українці – це “один народ”. Ці переконання не обмежуються лише найвищими ешелонами в Кремлі.
Багато громадян Росії досі не можуть змиритися з українською незалежністю, вважаючи її важливим компонентом “Російського світу” з центром у Москві. З появою нового покоління в Україні без досвіду життя у СРСР російські політики почали постійно заперечувати зростання важливості української ідентичності.
Вони називали дві революції в Україні результатом західного впливу, нівелюючи роль мільйонів простих українців. Ці зручні вигадки привели Росію до нищівних прорахунків у кампанії зі створення так званої “Новоросії”. Хибні російські уявлення про Україну говорили, що війська Кремля повинні були зустріти теплий прийом.
А коли це виявилося не так, Росія почала звинувачувати міфічних “фашистів”, агентів ЦРУ і інших міжнародних “лиходіїв”.
“Насправді ж Кремль не зміг оцінити силу українського національного духу, особливо серед мільйонів російськомовних жителів країни без української етнічної спадщини. Ця помилка стала прямим результатом десятиліть російських заперечень щодо України”, – йдеться в статті. Автор додає, що гібридна атака Путіна мала на меті демонтаж української незалежності. Натомість вона закріпила Україну на мапі Європи після століть у російській тіні.