Український Центр ім. Разумкова представив результати соціологічного дослідження: “Ідентичність громадян України в нових умовах: стан, тенденції, регіональні особливості”. Констатується, що Упродовж 2005-2016рр. відбулися значні зміни в різних аспектах ідентичності громадян України.
Якщо попередні дослідження засвідчували перевагу локальної ідентичності над загальнонаціональною, то нині у громадян більшості регіонів загальнонаціональна ідентичність переважає над локальною та регіональною.
Переважна більшість громадян сприймають Україну як свою Батьківщину та обрали б її такою за можливості вибору. Більшість громадян пишаються своїм українським громадянством, і їх частка зросла. Головними підставами гордості за свою країну є її історія, досягнення у спорті, мистецтві, літературі, науці та технологіях.
Особливим предметом гордості є національний характер українців, здатність боротися за свою державу і свої права. Українці почали пишатися своїми Збройними Силами, що й цілком зрозуміло за нинішніх обставин. Водночас, предметом гордості є передусім якості та досягнення українського народу, суспільства, тоді як суспільнополітичній устрій держави, а особливо – соціально-економічні досягнення, поки не дають підстав для гордості.
Переважна більшість громадян вважають себе патріотами України, хоча в оцінках рівня патріотизму є регіональні відмінності. У розумінні патріотизму громадянами співіснують риси, які мають громадянський, культурний та етнічний характер. При цьому, за збереження переважно громадянського розуміння патріотизму, значущість його етнокультурної складової зросла.
Серед громадян зросла підтримка державної незалежності України, переважна більшість жителів усіх регіонів пишаються або позитивно ставляться до символів і атрибутів Української держави. Понад 90% громадян засвідчують позитивне ставлення до державної української мови.
Більшість громадян проявляють інтерес до політики. Демократія як найбільш бажаний тип суспільного устрою для України має підтримку більшості громадян, проте її реальний рівень оцінюється посередньо. У суспільстві більш поширене розуміння рівності в сенсі рівності можливостей. Однак, це розуміння поєднується із бажанням державного обмеження надмірної нерівності, відмовою від особистої свободи на користь державної регламентації заради цього.
У всіх регіонах, крім Донбасу, громадяни більшою мірою позитивно ставляться до Майдану 2013р. Однак значна частина суспільства не хотіли б бути на боці жодної із сторін конфлікту. Українська мова є рідною мовою більшості громадян. У повсякденному спілкуванні її використовують близько 75% громадян (включно з двомовними). Відбулося зростання часток громадян, які вважають рідною українську мову, та двомовних громадян. Змен шилася частка російськомовних громадян та вживання російської мови.
У всіх регіонах держави більшість громадян володіють українською мовою вільно або в обсязі, необхідному для спілкування на побутовому рівні. При цьому, частка таких громадян зросла. Понад третину громадян володіють іноземними мовами (не враховуючи російську) в обсязі, необхідному для повсякденного спілкування.
Ідея державної двомовності на сьогодні значною мірою втратила популярність у всіх регіонах, насамперед на Півдні і Сході України. Натомість, більшою, ніж раніше, підтримкою у цих регіонах користується підхід, що передбачає державність української мови та можливість надання російській мові статусу офіційної в певних регіонах.
Більшість громадян відносять себе до української культурної традиції, і їх частка упродовж 2006-2015рр. помітно зросла. Відбулося також суттєве зменшення часток громадян, які відносять себе до радянської і російської традицій. Українська культурна ідентичність притаманна значній частині двомовних і російськомовних громадян України.
У майбутньому, на думку більшості громадян, в Україні переважатимуть українська та загальноєвропейська культурні традиції. Зменшилося число тих, хто очікує на регіональний мультикультуралізм.
Найближчими між собою у культурному аспекті громадяни вважають українців і росіян, які проживають в Україні. Водночас, відчуття відмінності українців від росіян і громадян Росії зросло. Порівняно з попередніми дослідженнями, громадяни вважають більш віддаленими між собою жителів Галичини і Донбасу. Більшість українців поки не вважають себе європейцями, передусім, через причини матеріального характеру. Водночас, зросла майже до 30% частка громадян, які вважають себе європейцями.
У суспільстві переважає громадянське розуміння української нації, яке поєднується з підтримкою необхідності українського культурного компонента – знання кожним громадянином української мови, основ історії і культури Української держави.
Серед громадян сьогодні більш поширеним є розуміння українського націоналізму як світогляду, основна ідея якого – перетворення України в сильну державу з високим міжнародним авторитетом і високим рівнем життя громадян. За 10 років сприйняття українського націоналізму суттєво змінилося – для значної частини громадян воно очистилося від ідеологічних штампів і негативних конотацій, нав’язаних радянською та російською пропагандою, і стало синонімом ідеології державотворення.
Зросла толерантність громадян стосовно сприйняття інших національностей. Найвищий рівень антипатії залишається до циган. Водночас, значно зменшилися симпатії і зросли антипатії до росіян.
Відбулися принципові зміни в геополітичних орієнтаціях громадян. Більшість вважають зовнішньополітичним пріоритетом для України відносини з ЄС. Ця точка зору переважає в усіх регіонах України, за винятком Донбасу. Росія втратила свою привабливість як головного
зовнішньополітичного партнера.
Більшість громадян підтримують вступ України до ЄС. Навіть порівняно з ситуацією 2013р., який ознаменувався початком “Євромайдану”, в суспільстві значно зросла підтримка вступу до ЄС і зменшилася частка противників євроінтеграції.
У питанні підтримки вступу до НАТО в період 2014-2015рр. було досягнуто перелому: ідея вступу вперше за часи незалежності України здобула підтримку відносної більшості громадян і більшості від тих, хто взяв би участь в уявному референдумі. Водночас, у деяких регіонах частка противників вступу поки перевищує частку його прихильників.
У всіх регіонах України, крім Донбасу, більшість респондентів негативно ставляться до всіх органів влади Росії. До громадян РФ ставлення в цілому також погіршилось, хоча більшість українців і зараз ставляться до них нейтрально або позитивно.
Більшість громадян не вважають відмінності між регіонами України такими, що могли б призвести до їх виходу зі складу держави, так само, як і не вважають західних і східних українців різними народами.
Переважна більшість громадян не бачать свої регіони поза межами України і не підтримують ідеї автономізації. Між жителями різних регіонів фактично існує консенсус стосовно майбутнього статусу їх областей, що передбачає розширення прав і повноважень місцевого
самоврядування.
З питань, що стосуються запровадження нових підходів до інтерпретації історичного минулого, насамперед оцінки дій комуністичного режиму, запровадження нових назв історичних подій і свят, між оцінками жителів різних регіонів України залишаються помітні відмінності. Дещо вищим є рівень несприйняття нових оцінок, передусім, на Донбасі, Сході та Півдні України. Серед громадян немає визначеності щодо подальших дій з врегулювання конфлікту на Сході – жоден з варіантів не користується підтримкою більшості. Немає визначеності і стосовно способу співіснування України та непідконтрольної частини Донбасу. Наразі підтримку більшості респондентів мають ті варіанти політики стосовно територій, контрольованих “ДНР” і “ЛНР”, які передбачають їх повну чи часткову ізоляцію. Помітні регіональні відмінності спостерігаються в оцінках принципів ставлення в майбутньому до прихильників “ДНР”“ЛНР” та учасників їх збройних формувань.
Загалом можна констатувати, що протягом останніх 10 років в ідентичності громадян України відбулися значні зміни.
Підвищення ролі загальнонаціональної ідентичності стосовно локальної та регіональної, посилення ціннісного ставлення до своєї країни та самоповаги до себе як до народу, поширення українського національно-культурного компонента ідентичності, в т.ч. на Сході і Півдні, відчуття українцями своєї “унікальності”, зменшення дистанції між позиціями жителів різних регіонів з принципових питань майбутнього країни, формування консенсусу навколо європейського цивілізаційного вибору й звільнення від ілюзій у привабливості євразійського інтеграційного проекту Росії – все це можна вважати ознаками формування основних контурів спільної ідентичності громадян сучасної української нації.
Водночас, цей процес не можна вважати завершеним. Залишається актуальною небезпека виникнення і поглиблення конфліктів у суспільстві на грунті помітних розбіжностей між жителями різних регіонів, пов’язаних з вибором напрямів подальшого геополітичного розвитку держави, проблематикою відновлення територіальної цілісності України та вибору моделей співіснування з жителями регіонів, які на сьогодні є окупованими, досягнення примирення та порозуміння.
Повний текст: “Ідентичність громадян України в нових умовах: стан, тенденції, регіональні особливості” (PDF-файл)