Депутат Європарламенту каже, що Євросоюзу потрібні Україна, Молдова і Грузія, але спершу ЄС слід подолати власні проблеми.
Приплив біженців із Близького Сходу змусив Європу обережніше ставитись до розширення, проте Євросоюз не відвертається від України Молдови і Грузії. Про це заявила депутат Європейського парламенту з Німеччини, член комітету з парламентської співпраці України з ЄС Ребекка Гармс, виступаючи на Школі міжнародної журналістики в Українському католицькому університеті.
На запитання, чи потрібна Європі Україна, Молдова і Грузія, пані Гармс дала однозначну відповідь – так. Проте угоди про асоціацію недостатньо, аби ці країни стали частиною європейської родини. У них, як і в інших пострадянських держав, є серйозні проблеми, що заважають пануванню принципів свободи, верховенства права та демократії: олігархічна система влади, корупція, недостатній рівень розвитку демократичних структур та інституцій. На думку Ребекки Гармс, щоб вступити до ЄС, Україні потрібне терпіння, наполегливість у проведенні фундаментальних реформ, виконання вимог угоди про асоціацію та розвиток економіки. Поки що, за словами гості, Україна ще дуже далека від членства у ЄС.
Перш за все, на її думку, необхідно демонтувати олігархічну систему та створити сприятливу атмосферу в інституціях, де процвітає корупція, аби люди могли відмовлятись від хабарництва. «Поки держава не зможе забезпечити гідну оплату праці державним службовцям та суддям, буде дуже складно побороти горизонтальну корупцію. Потрібно змінити підхід до організації роботи державних інституцій», – говорить Гармс.
Сповільнення процесу розширення Євросоюзу, за її словами, пов’язане з тим, що зараз ЄС не має змоги приймати нових членів через внутрішні і глобальні проблеми: приплив біженців, нові загрози через політику Росії, війну та дестабілізацію ситуації на Близькому Сході та в Україні. Ці чинники створюють клімат занепокоєння і страху, що заважає поступу.
«Ці проблеми були б не такими тяжкими, якби ми дбали про нашу наднаціональну єдність. Але прірва між країнами заходу і сходу ЄС залишається актуальною», – констатує Гармс. Вона згадує, що 2004 рік був часом величезного ентузіазму та позитивного ставлення всіх держав-членів Євросоюзу до політики розширення на схід. Проте вже 2005 року цей ентузіазм зустрів першу перепону: у двох країнах – Нідерландах і Франції – Європейська конвенція не здобула підтримки на референдумі. Ця поразка, на думку євродепутатки, була пов’язана з недовірою до сходу: «Громадяни Нідерландів проголосували проти, тому що вони не підтримували політику розширення: на сході – невідомі країни, про які вони навіть не хотіли дізнатись більше».
Серед внутрішніх проблем Європейського Союзу, переліченого Ребеккою Гармс, важливою є збільшення дистанції між північчю й півднем. «Ситуація в ЄС можливо, для вас іззовні виглядає більш позитивною, ніж ситуація у вашій країні, – коментує вона. – Але вона набагато менш стабільна, ніж нам хотілося б. Націоналістичні партії отримують перевагу в багатьох країнах, зростає непевність, яку відчувають громадяни цих країн, адже вони не розуміють, що відбувається у Брюсселі – він занадто далеко від них».
Роз’єднаність ЄС не завадила його членам у критичний момент об’єднатися проти стратегії Кремля, спрямованої на дестабілізацію ситуації в Україні. «Змінився підхід до демократії, і це була перша сильна реакція на зовнішній виклик. І хоча всі інші рішення протягом останніх років потребували більше часу, тут ми швидко домовились. Зараз важливо зберегти цю спільну позицію щодо дій Росії. Щоб ми не втрапили в пастку Росії», – каже Гармс. За її словами, негативні наслідки санкцій, запроваджених проти Росії після окупації Криму та початку війни на Донбасі, не є аж такими серйозними та обтяжливими для держав ЄС, як подають це деякі політики: «Звичайно, є певні прямі наслідки для наших економік. Водночас усі країни-члени ЄС мають певні вигоди від низьких цін на нафту, тому загалом ситуація досить збалансована».
Ребекка Гармс убачає загрозу для України в російській пропаганді, яка змушує чимало європейських медіа організовуватись навколо кремлівських ідей. А нездатність мешканців країн ЄС зрозуміти маніпуляції поки що лежить в основі успіху пропаганди Кремля: «Вони не усвідомлюють, який ризик несе пропаганда, і поки що не розуміють, що Russia Today – це інструмент російських спецслужб. Тому часто російські ресурси є для них джерелами інформації». Виникає ситуація, коли люди звинувачують державні чи громадські медіа своїх країн у брехні, адже російська пропаганда вигадує історії, яких немає у європейських ЗМІ.
«Україна вже заплатила за це високу ціну, – коментує Гармс. – Чимало громадських дебатів у Європі були спричинені новинами про Україну, поширеними російськими ЗМІ або петербурзькими тролями». Проте ЄС знаходить інструменти боротьби з пропагандою – зокрема, заснування відділу стратегічних комунікацій, яким керує Федеріка Могеріні. Ребекка Гармс уважає, що європейські інституції мають підтримувати плюралістичні ЗМІ.
Єлизавета Сокуренко, “ZIK”