Сейчас читаете:
Отруєна Європа: невивчений урок
Время: 10 minutes read

Отруєна Європа: невивчений урок

Замах на колишнього офіцера ГРУ Сергія Скрипаля та його дочку за допомогою нервово-паралітичного газу російської розробки розкрив дуже стару проблему британської контррозвідки.

Мої канадські колеги написали, що «справа Скрипаля» справила на канадців «ефект бомби, що вибухнула поблизу High Park в Etobico». Для пояснення скажу, що це культове місце для канадців площею в 161 гектар, де третина недоторканої первозданної природи і дві третини — чарівні як київський Ботсад, але з тією відмінністю, що вони вже років півтораста як в хороших руках. Тобто уявна бомба «поблизу High Park» передбачає ефект переляку, а не людських жертв. Такий джентльменський тероризм в дусі старої ІРА, коли ті за десять хвилин до вибуху на об’єкті дзвонили в поліцію і цивільні встигали звідти евакуюватися.

Я прочитав ці зворушливі рядки з Канади і подумав, що вибух бомби біля нашого Ботанічного саду нікого сьогодні особливо б і не схвилював, якби не було жертв. Хіба мало чого в країні весь час вибухає. Війна, звична справа.

Замах на колишнього офіцера ГРУ Сергія Скрипаля та його дочку нервово-паралітичним газом новітньої розробки, потягнувши за собою поки дипломатичну війну, розкрив дуже стару проблему британської контррозвідки.

Імовірно в Британії знаходиться не менше півмільйона росіян, причому багато хто з них багаті і мають серйозний вплив на політику і економіку.

Задамо собі наївне запитання: чому саме Великобританія стала у останні десятиліття самим комфортабельним місцем перебування для будь-якої надбагатої мерзоти і, перш за все, путінської? І це при всій її неймовірно пихатій візовій бюрократії, стратегічно захищеним географічним розташуванням і, нарешті, зі знаменитими службами контррозвідки МІ-5 і розвідки МІ-6?

Імовірно в Британії знаходиться не менше півмільйона росіян, причому багато хто з них багаті і мають серйозний вплив на політику і економіку. Британія є найбільшим іноземним інвестором в Росії, а російські компанії, в свою чергу, проводять приблизно 13% всіх IPO на Лондонській фондовій біржі. Роснєфть і ВТБ — ці слова могли пом’якшити серце навіть самого непохитного лорда.

Іміджем всемогутнього і невразливого британського шпигуна світ, звичайно ж, зобов’язаний Яну Флемінгу, автору романів про Джеймса Бонда. Флемінг, як говорили його сучасники, крім літературного таланту і знання розвідки зсередини (служив під час Другої світової) мав ще й хороше почуттям гумору і «зашив» в тексти своїх творів деталі і натяки, над якими і сьогодні регочуть професіонали, читаючи це приблизно як «Пригоди бравого солдата Швейка», але інші сприймають все за чисту монету.

Щоб не втомлювати читача художніми подробицями про Інтелліджент Сервіс скажу відразу, що подібне вбивство вже відбувалося в історії Великобританії, і покажу ланцюжок його мотивів, корисних, щоб провести паралелі із сьогоднішнім днем.

Ні, мова не про отруєння полонієм Олександра Литвиненка в Лондоні в 2006 році і відмову Москви видати основного підозрюваного — Андрія Лугового, для проведення повномасштабного судового процесу в Британії. Хоча тоді теж шуму і збурень було багато. Але потім якось звикли. Через рік Британія ввела ембарго на співпрацю спецслужб і посилила візові правила. Якось не вражає, правда? А до цього — що за співпраця спецслужб була?

18 січня 1963 року у віці 57 років біологічним токсином був отруєний лідер англійських лейбористів Хог (Хью) Гейтскелл (згодом це підтвердив один з радянських перебіжчиків з КДБ Анатолій Голіцин). У 1961 році була розкрита група розвідників на чолі з канадським бізнесменом Гордоном Лонсдейлом, шпигуном КДБ, справжнє ім’я якого було Молодий Конон Трохимович (його судили і через три роки обміняли).

Хог Гейтскелл

Газети писали, що справа Лонсдейла — провал контррозвідки і що лідер опозиції Гейтскелл вимагає почати офіційне розслідування. Гейтскелл давав інтерв’ю, де жахався, що, виявляється, на протязі багатьох років «іноземна розвідка з повною безкарністю могла діяти в Англії, і ніхто не знає, яку інформацію і в якому обсязі вона добувала».

Гейтскел, який нічим раніше не страждав, раптово помер відразу після повернення з СРСР, куди їздив на офіційну зустріч з Хрущовим. Гейтскелл був правим лейбористом і його реальні перспективи очолити уряд були для Кремля дуже похмурими. Його смерть активізувала в середовищі лейбористів ядро прорадянських прихильників марксизму-ленінізму. Кермо влади на тринадцять років перейшло в руки Гарольда Вільсона. Ця людина була дуже пихатою і, на відміну від Гейтскелла, йшла на будь-які поступки, щоб уникнути конфліктів.

У 1972 році прорадянська агентура в Національному виконавчому комітеті партії провела резолюцію про скасування заборони на діяльність Лейбористського управління досліджень. Лейбористське управління досліджень всупереч своїй назві нічого не мало загального з лейбористської партією, його повністю контролювали комуністи. У наступному, 1973 році, їм вдалося повністю скасувати список заборонених організацій.

Тобто в той час, як в 70-х ФБР і ЦРУ в США розгорнули серйозну війну з комуністичними організаціями в Північній і Південній Америці, в Великобританії для червоних абсолютно випадково виник політико-фінансовий оазис.

Справа була не в комуністичній партії Великобританії — вона, декоративна, виконувала функцію відволікання уваги, в той час як переконані комуністи під прикриттям працювали з профспілками, які до 1976 року вони контролювали повністю. У той час Англія наближалася до загальної промислової, торгівельної та фінансової кризі, палали організовані профспілками страйки, падала продуктивність праці, стрімко росли ціни, різко підвищувалися податки.

До квітня 1976 року Гарольд Вільсон фактично втратив контроль над країною. Економісти говорили про неминучий крах. Пославшись на здоров’я, Вільсон пішов у відставку, передавши правління Джеймсу Каллагену. Той зумів поставити заслін проникненню прямої агентури КДБ в армію і поліцію через створення там профспілок і їх подальший розвал.

Джеймс Каллаган

А потім до влади прийшла Тетчер. Але при всій її крутизні з економікою все було як і раніше погано, хоча до загальних виборів 1983 року лейбористська парламентська фракція була сама радикально ліва з тих, що коли-небудь засідали в Палаті Громад. Хоча в кількісному вимірі лейбористи вибори програли.

З цього часу агентурні зв’язки з Росією повертаються до манери 60-70-х: все більше і більше доброзичливих бізнесменів приїжджає в країну, заводить дружні зв’язки, готує запасні аеродроми, більше ніяких радикальних речей про марксизм і вісім з десяти великих профспілкових комітетів під контролем потрібних людей. В СРСР скоро почнуться прискорення і перебудова.

Але повернемося до початку історії.

18 січня 1963 року гине від отруєння Хог Гейтскелл, що не відбувся як глава уряду Великобританії.

23 січня 1963 року через Бейрут нелегально евакуюють одного з найуспішніших агентів КДБ Кіма Філбі, колишнього керівника 9-го відділу управління «К» SIS, який займався радянською та комуністичною діяльністю у Великобританії, але за десять років передав Москві понад тисячу цілком таємних документів з Лондона, Стамбула, Вашингтона і Бейрута. Прикриття дозволяло йому працювати і далі, але його відкликали в Москву назавжди.

Кім Філбі

Остання робота Філбі — в травні 1963-го Радянський Союз звинуватив у шпигунстві і оголосив персонами нон-грата кількох співробітників посольств США і Великобританії в Москві. У травні ж в Москві був розстріляний за вироком суду британський подвійний агент Олег Пеньковський, а в Будапешті заарештований його куратор.

Британія відповідає. 18 жовтня того ж року після викриття зв’язку міністра оборони Великобританії Джона Профьюмо з радянською розвідкою пішов у відставку прем’єр-міністр Великобританії Гарольд Макміллан.

Чи відчуваєте масштаб?

Взаємна висилка дипломатів — це скорочення числа офіцерів «білої» розвідки. Але з огляду на те, що вся передача даних як і оплата за них сьогодні здійснюється через Інтернет, великого збитку для шпигунської мережі в цьому немає. Крім того, всі півмільйона небідних росіян і так виконують всю цю роботу досить ефективно.

Британія не зможе розгорнути у себе в країні повномасштабну контррозвідувальну операцію, тому що виявилася в заручниках у великих російських грошей. І це сталося вже давно.

Чи знає про це Мі-5? Скоріше за все так. Але як часто трапляється в розвідувальному співтоваристві, політична доцільність бере гору над оперативною ситуацією. Шпигун-нелегал сьогодні — велика рідкість. Терористи — так. А ось шпигуни-респектабельні бізнесмени або рантьє з громадянством, хорошими зв’язками, прекрасною діловою репутацією і великими фінансовими можливостями — зовсім легальними, рідкість. Висмикнути такого «чужого» із соціального організму, та в умовах Брексіта, та при іммігрантській і терористичній загрозі — при нинішньому ліберальному стані справ неможливо. Черчіллль, яким захоплюються по месіанськи, сьогодні б навіть в парламент не зміг обратися з таким кепським «сі-ві».

Оскільки розвідувальний простір США, Великобританії, Канади та Австралії — як англомовних країн із загальною історією — єдиний, то кадрова зачистка агентури Кремля зараз активно, хоча і з шаленим опором, йде в США. Але це єдині активні заходи. Ау Центральній Європі, не кажучи вже про Східну, справи йдуть дуже погано.

Британія не зможе розгорнути у себе в країні повномасштабну контррозвідувальну операцію, тому що виявилася в заручниках у великих російських грошей. І це сталося вже давно.

Висилка дипломатів — це судомна реакція, а не системна відповідь, яка здатна відновити власний контроль над європейським політичним і економічним простором.

Політичне вбивство такого рівня виявилося терористичним актом тому, бо щось в його підготовці і вчиненні пішло не так і воно стало набагато більш публічним, ніж планувалося. В терористичному акті завжди повинен бути виразний помилковий слід (Петлюра — Шварцбард), що не залишає сумнівів в мотиві. Якщо публічний мотив невиразний, то це «казус виконавця». Покарання зрадника як наука іншим, за логікою ФСБ, цілком могло бути зафіксовано в затишному місці і аж ніяк не тягнути за собою шлейф організаційних і політичних незручностей.

Ілюзія того, що Захід контролює інформаційний простір, який сам і створив — не більше ніж ілюзія. Полум’яна всесвітня боротьба з фейками ніяк не впливає на президентів, парламентарів та членів урядів, які легально лобіюють інтереси Росії не тільки в своїх країнах, а й повчають нас хорошим манерам і культурі мовлення.

Висилка дипломатів — це судомна реакція, а не системна відповідь, яка здатна відновити власний контроль над європейським політичним і економічним простором. Справа не в тому, що Європа не збирається воювати за кого-то, як би красиво 5-я стаття НАТО не звучала. Вона не збирається воювати навіть за саму себе, коли мова заходить про дійсно активні заходи, а не про висловлення «глибокої стурбованості».

Тому, що гібридні інструменти сучасної проксі-війни припускають підміну національних інтересів корпоративними і тому — транскордонними. Ми стикаємося з цією бідою в публічному просторі з початку війни, але грибниця російського фінансово-політичного впливу спочатку створила для себе з України зручний офшор, а потім почала душити все інше. Процес уповільнений, але навіть не припинений.

Полум’яна всесвітня боротьба з фейками ніяк не впливає на президентів, парламентарів та членів урядів, які легально лобіюють інтереси Росії.

Британія і в гіршому, і в кращому становищі від нас одночасно. У гіршому — бо Брексіт показав повну нездатність класичної контррозвідки відповідати на сучасні інформаційні операції. Це заднім числом все проаналізіровапно покроково, але все вже відбулося. Тому що британське правосуддя, створене на поняттях честі, довіри, благородства і тримання слова, точно так же змушене захищати кремлівських пройдисвітів на своїй території — і тому, що про сучасних деструктивних діях у Великій Хартії нічого не було написано. Процедура — основа демократії, а це час. А терорист діє миттєво, а шпигун — легально. Такі часи.

У кращому ж становищі, тому що коаліція Старого і Нового Світу крім всяких ООН і ЄС все ж має більш міцну договірну основу. І технології, зрозуміло.

Але в чому ця коаліція за визначенням не може перевершити Кремль — це в підлості.

Ми ніби як цей урок частково вивчили. Немає нічого, перед чим Москва могла б зупинитися якщо їй це дійсно буде потрібно. Немає ніяких обмежень на кошти, способи, людей або їх життя.

Ось гірше невивчених уроків є тільки наполовину вчинений, коли здається, що і так зійде.

Олег Покальчук, соціальний психолог, «Лівий берег»

Input your search keywords and press Enter.