Геополитика » Донбасс » Мнения »

Олеся Яхно-Белковська: Дві перемоги України

Висновки за підсумками зустрічі президентів України і США, виступів на саміті РБ ООН і Генасамблеї ООН. Перші півроку 2017 го були вкрай важливі для України, з точки зору формування зовнішньополітичної кон’юнктури.

Мова йде про формування політики адміністрації Трампа по ряду напрямків, в тому числі з питання агресії Росії проти України. А також про підсумки виборів в дуже важливих для України країнах ЄС — Нідерландах (з точки зору вирішення проблеми референдуму щодо асоціації України з ЄС, що пройшов в квітні 2016 року), Франції і Німеччини (як країн-учасниць нормандського формату і країн, в цілому впливають на позицію ЄС).

У підсумку, можемо констатувати, що так звані «друзі Путіна» в Європі програли. А з США Україні, незважаючи на низький старт відносин з адміністрацією Трампа ще півроку тому, вдалося вибудувати стратегічне і оборонне співробітництво. Захід сьогодні єдиний з Україною не тільки в формулюваннях по відношенню до російської агресії, а й в діях, що сприяють деокупаціі Росією українських територій.

Це і новий закон про санкції. Це і перспектива реального надання Україні летального оборонного зброї. Це і чітка позиція по миротворчої місії ООН на окупованому Донбасі. За Криму також є спільна позиція, і ніяких обмінів не буде. Рівень співпраці НАТО з Україною як країною-не членом Альянсу, мабуть, найбільш високий, в порівнянні з іншими країнами. Нарешті, є спільне розуміння необхідності реформування СБ ООН.

Росія як право-продовжувачка СРСР по СБ ООН, по ідеї, повинна була займати нішу того, хто протистоїть війні. А за фактом виявилося, що Росія працює на війну, блокуючи при цьому будь-які рішення щодо України, по Сирії, за КНДР, по збитому Боїнгу. Звівши, тим самим, свою роль не просто до деструктивної, а від статусу переможця над агресією в ХХ столітті до статусу продовжувача агресії в ХХІ столітті (у випадку з Україною).

Друге півріччя 2017 го показало, як Україна змогла трансформувати зовнішню кон’юнктуру в свою користь. Багато хто критикував першу зустріч Петра Порошенка і Дональда Трампа. У той же час, після цієї зустрічі (як частини роботи української влади з вибудовування стратегічного партнерства з США) відбувся візит до Києва міністра оборони Джеймса Меттіса. Спецпредставник США по Україні Курт Волкер досить чітко і недвозначно сформулював американську позицію в питанні агресії. Сенат США, як ми знаємо, схвалив проект бюджету на 2018 рік, в якому передбачається виділити 500 млн.дол. для підтримки України у сфері безпеки та оборони.

За підсумками другої зустрічі Порошенко і Трампа вже є заява про те, що США підтримають український варіант миротворчої місії ООН на Донбасі. Думаю, далі ми почуємо про подальші результати щодо можливого надання Україні летального оборонного зброї.

Що стосується виступів президента України на саміті РБ ООН і під час дебатів на Генасамблеї в ООН, то пролунав весь спектр питань, пов’язаних з військовою агресією РФ, в тому числі тема Криму і незаконно утримуваних українських громадян в Росії і ОРДЛО. Пропозиція по технічної оціночної місії на Донбасі (крок, що передує прийняттю рішення про відправку миротворців) говорить про те, що Україна розуміє всю поетапність, покроковість боротьби за присутність миротворців на Донбасі.

Тут для України було важливо показати, що без розширеного мандату місії ООН припинення війни і демілітаризації ОРДЛО неможливо досягти.

Не менш важливо, що в рамках Генасамблеї ООН відбулося ряд зустрічей Порошенко з європейськими політиками і чиновниками. Зокрема, з президентами Польщі, Словаччини, Болгарії, Австрії, Фінляндії, а також з єврочиновниками. Частина цих зустрічей має значення в точки зору майбутнього саміту Східного партнерства, який відбудеться в листопаді. Окремо було обговорено питання деокупаціі Криму (до складу української делегації був включений Мустафа Джемілєв).

Перша серйозна перемога України, якщо говорити про міжнародну підтримку, це не тільки продовження санкцій, а й перелом на якомусь етапі в розумінні Заходу того, що ніякі політичні зміни неможливі без реальної демілітаризації окупованих територій. Цей перелом стався в 2016 році, коли від України перестали вимагати політичних змін і відійшли від можливого варіанту поетапного зняття санкцій з РФ, а закцентували увагу на питаннях безпеки. Це пов’язано в тому числі з втручанням РФ у виборчих кампанії на Заході. Такий підхід, по суті, позбавив Росію всякого сенсу продовжувати військовий шантаж України (хіба що на зло і на зло Україні) — просто тому що він не переводимо в гео / політичну перемогу.

Друга серйозна перемога України відбулася за ці останні місяці, коли стало зрозуміло, що ніхто не буде торгуватися з Росією і щось на щось обмінювати. А також, коли логіка на «збереження обличчя» і логіка «не дратувати агресора» змінилися на більш жорсткі заходи реагування на агресивну політику російської влади.

Кремль весь час підвищував ставки, розраховуючи, мабуть, що ось-ось дозріє ситуація для великого пакту. А виявилося, що час можливості щось отримати через ультиматум і шантаж для Росії закінчується. Для нас же дуже важливо дві ці значущі проміжні перемоги продовжити на рівні прийняття важливих внутрішньополітичних рішень і подальшої зовнішньополітичної активності (маю на увазі прийняття закону про деокупацію / реінтеграції ОРДЛО і міжнародні суди). Як мінімум — на рівні відповідальної позиції політиків, коли питання безпеки не повинні бути темою для політичних спекуляцій і піару.

Олеся Яхно-Белковська, український політолог, політичний експерт

Метки: , , ,

Комментировать: