Дайджест » Донбасс »

Мир на колінах. Чи піде Україна на неприємні поступки на Донбасі?

Канцлер Німеччини Ангела Меркель та президент Франції Еммануель Макрон спільно зробили доволі різку заяву, у якій закликали очільників Росії та України докласти більше зусиль для повного припинення вогню.

Про це пише газета «Експрес».

“Ми наполегливо закликаємо президентів Путіна і Порошенка повністю виконати взяті ними зобов’язання, відкрито та чітко підтримати перемир’я і забезпечити передачу відповідних інструкцій військовим і силам на місцях”, — ідеться у заяві.

Та які сьогодні перспективи розв’язання конфлікту? Проблему обговорювали з політологами Андрієм Золотарьовим, Володимиром Цибульком, а також з професором політології НУ «Києво-Могилянська академія», науковим директором Фонду “Демократичні ініціативи” Олексієм Гаранем.

Про які компроміси у питанні Донбасу може йтися?

А. Золотарьов: Практично ці речі окреслено Мінськими угодами. Але Київ і Москва по-різному бачать їх виконання. Київ наполягає на тому, щоб спочатку припинити вогонь, розвести війська та важку зброю, вивести російські військові формування з території України, і лише після цього можливі місцеві вибори.

Москва ж вимагає, щоб ми спочатку внесли зміни до Конституції про особливий статус Донбасу, провели там вибори місцевої влади за спеціальним законом, амністували бойовиків, і лише після цього обіцяє вивести російські війська та не перешкоджати Україні у відновленні контролю над кордоном.

Кожен наш політик, що намагався вести розмову про практичну реалізацію політичної частини Мінських угод, автоматично у нас ставав “зрадником, агентом Кремля”. Тому ми й тягнемо з цим із зими 2015 року.

Більше так не може тривати, доведеться йти на поступки. Затягувати час ми більше не можемо. Про це свідчить і остання заява Меркель та Макрона.

То з чого слід почати?

О. Гарань: Українська дипломатія дотримується такої лінії: якщо контроль над кордоном — це останній пункт у Мінських домовленостях, то це нам невигідно, значить, треба таку послідовність пунктів нейтралізувати. Тому офіційний Київ домагається, щоб контроль над кордоном до виконання угод перебрали міжнародні миротворці. Адже для розв’язання конфлікту насамперед потрібне припинення вогню. І це буде забезпечено введенням миротворців, які роз’єднають Україну і російські війська.

А. Золотарьов: Після припинення вогню центральна влада має офіційно повідомити населенню окупованих територій, переселенцям, як буде поводитися, коли повернеться туди. Що гарантуватиме цим людям, на яких умовах. Кому влада і що пробачить. Яку допомогу буде надавати цьому регіону. Як будуть формуватися тимчасові адміністрації до проведення місцевих виборів. До них могли б увійти місцеві мешканці, які не брали участі у бойових діях проти України. Замість міських голів могли б бути коменданти.

Жителі цих територій мають бачити перспективу. Якщо амністія, то для кого? Такий перехідний період проходило багато країн. Центральна влада мала б узяти на себе попереднє утримання місцевих громад, особливо поранених та інвалідів, залучати міжнародні інвестиції на відновлення цих територій.

Де межа припустимих компромісів для України?

В. Цибулько: Росія вимагає всебічну амністію. Звичайно, ми не можемо погодитися на амністію для керівників усіх рівнів, але могли б піти на поступки і дозволити амністію для молодшого командного складу і для рядових.

Ми не можемо проводити вибори найближчим часом, як того хоче Росія. Наприклад, у Німеччині після Другої світової війни перші вибори відбулися тільки через чотири роки. Можна піти на поступки стосовно того, хто має право брати в них участь. Наприклад, дозволити участь у них амністованим, усім, хто покинув цю територію. А ось переселенці з Росії не повинні мати такого права.

А. Золотарьов: Якщо йдеться про мирне врегулювання, про компроміс, то противника треба гуманізувати. Наприклад, відповідно до Мінських угод, збройні формування бойовиків мали б перетворитися на так звану народну міліцію, фактично на правоохоронні органи, керувати якими має місцева влада, обрана на виборах. Слід домагатися, щоб вона підпорядковувалася Міністерству внутрішніх справ України.

О. Гарань: Нагадаю, хорвати у 1990-х звільнили більшу частину так званої Сербської Країни силою. Але лишалася Східна Славонія на кордоні із Сербією, де воєнний шлях не мав перспективи. Тому стосовно Східної Славонії хорвати мали Ердутську угоду, дуже схожу на Мінські домовленості. Серед іншого там йшлося і про такі непопулярні кроки, як спільні поліційні сили хорватів і місцевих сербів. Та врешті хорвати повністю поновили контроль на своїй землі мирним шляхом.

А як українське суспільство нині ставиться до компромісів стосовно Донбасу?

О. Гарань: У соціологічних дослідженнях фонду “Демократичні ініціативи” ми пропонували респондентам визначитися щодо трьох варіантів розвитку подій. Отож 18% опитаних обрали мир за всяку ціну, 18% виступили за воєнний шлях розв’язання проблеми. І 52% зазначили, що заради миру на Донбасі варто погоджуватися на компроміси, але не на всі.

Більшість українців каже, що тиск на Росію має тривати і що саме це може принести мир. Цей варіант набрав найбільшу кількість голосів — 38%. 28% опитаних вважає, що успішна відбудова Україною звільненої частини Донбасу — також шлях до вирішення конфлікту.

А пункти, прописані в Мінських домовленостях, мають невелику підтримку. Наприклад, надання особливого статусу окупованим територіям вважають шляхом до миру лише 12% опитаних, амністію — 4%, проведення виборів на окупованих територіях — теж 12%.

Те, що пропонує Путін, — федералізацію України, — підтримують всього 5% опитаних. Відокремлення “ДНР”, “ЛНР” від України — 9%. Відмову України від вступу до НАТО як спосіб заспокоїти Росію — 6%.

Ірина Лопух, EXPRES.UA

Метки: , ,

Комментировать: