Обзоры » Фильмы »

«Одного разу в ГУЛАГу…» Огляд фільму «Червоний»

Українське масове кіно нарешті вийшло з багаторічної коми. За вісім місяців 2017-го у прокаті побувало 15 фільмів вітчизняного виробництва. До кінця року очікуються прем’єри ще майже 20. Така кількість є безпрецедентною за весь час існування нашої держави.

Осінній сезон національних кінопрем’єр почався з давно очікуваного фільму «Червоний». Пригодницька стрічка про воїнів УПА, які підняли повстання у сталінському ГУЛАГу, з’явилася на екранах 24 серпня — у День Незалежності.

Поставлений за однойменним романом Андрія Кокотюхи (він також і автор сценарію), фільм обіцяв нам те, що вже давно хочуть бачити українці: справжнє «чоловіче кіно» про своїх героїв. Які не скиглять і плачуть, а борються та перемагають.

«Цей фільм апріорі був задуманий нами, як кіно для широкої аудиторії українських глядачів. Ми хотіли розповісти не дуже добре відому героїчну історію повстання у ГУЛАГу. У 1946-ому він вже працював протягом десяти років. Повстання почалися лише з появою бійців УПА та литовських «лісових братів». За кілька років ГУЛАГ впав. А за кілька десятиліть – впала імперія», — розповідає режисер Заза Буадзе.

фільм Червоний, режисер Заза Буадзе

Спробуємо розібратися, чи вдалося це авторам стрічки.

Такий український фільм чекали давно. Тому не дуже хочеться шукати в ньому недоліки. Для багатьох «Червоний» став дитиною, виплеканою колективними зусиллями: яке б воно не було «миршавеньке», але своє, рідне, вистраждане. Захоплені відгуки зараз лунають звідусіль («бомбезне українське кіно», «справжній мегаблокбастер», «Оскара йому»). Та все ж спробуємо підійти до нього неупереджено — заради об’єктивності. І висловимо декілька зауважень.

По-перше, не варто вважати «Червоного» головним чи єдиним патріотичним блокбастером країни. Стрічки про справжніх українських героїв знімали і до нього («Нескорений», «Залізна сотня», «Жива», ін.). Та будуть знімати після (вже на підході «Кіборги» і «Позивний Бандерас» про героїв АТО). Він не шедевр, не одкровення і не культова річ. Це — професійно зроблене жанрове кіно. Подібних фільмів, продуктів конвеєрної індустрії, у нас має з’являтися по два десятки на рік.

По-друге, «Червоний» — це кіно з правильною ідеєю та не дуже вдалим її втіленням. Винні у цьому як об’єктивні (загальна бідність, обмеженість ресурсів) так і суб’єктивні чинники.

актор Олександр Мавріц у фільмі Червоний

Багаторічна зацикленість української кіноіндустрії на обслуговуванні російського ринку дається взнаки. Навіть коли вітчизняні митці щиро намагаються зробити український патріотичний бойовик, у них все одно мимоволі виходить «русскоє кіно». У якому 90% часу лунає російська мова, а український патріотизм виглядає бідною латкою, пришитою мокрими нитками до кримінального сюжету про «сук і паханов на зонє».

Чому в українському кіно про ГУЛАГ зеки, блатні та вертухаї не можуть бути озвучені українською? А обов’язково повинні говорити «на общєпонятном»? Правдоподібності стрічці це не додає. Навпаки, робить нечисленні україномовні репліки вимученими та неприродніми на загальному тлі. Врешті-решт, у голлівудських фільмах (на які хоче бути схожим «Червоний») навіть Гітлер розмовляє англійською. Це не заважає розкривати правду характерів і драматизм ситуацій.

Ми дивимось іноземні фільми в кінотеатрах і не хвилюємось за реалістичність, коли американські копи і гангстери дубльовані українською. А от російські зеки і нквдисти у нас завжди чомусь мають звучати в оригіналі — на «вєліком і могучєм». І «ботать» по російській «фєнє». Ну і справді, а що таке? «І так поймут…», «Адіннарод» же…

Коли український фільм робиться тотально зросійщеним, з будь-яких міркувань, то цим легитимізується панівне становище російської мови і другосортність української.

Подібні думки під час перегляду виникають самі собою. Разом із підозрами. Чи сучасні українські актори не здатні грати ролі українською мовою, тому у фільмі панує російська? Чи це якась підла «зрада»? Або проекція таємних мрій і сподівань продюсерів фільму? Вирізавши декілька патріотичних епізодів, згодом можна продати кіно на інші російськомовні «території» — вже як звичайну кримінальну драму про життя і бунт на «зоні». Без «отих ваших бандерівців, в натурє» та іншого «українського націоналізму».

Адже у фільмі «Червоний»… надто мало Червоного та його побратимів з УПА. Він — персонаж другого плану, який вряди-годи виникає на екрані. Тільки щоб нагадати глядачам про «Боротьбу, яка триває і досі».

Цим новітній український вестерн (як його позиціонують автори) на диво нагадує старі радянські «істерни». Де обов’язково мав з’явитися пару-трійку разів більшовицький комісар та «задвинути» щось ідеологічне про політику партії — для годиться. А далі вже можна було не заморочуватись і знімати чистий екшн, не затьмарений нічим.

Тема українських повстанців у фільмі постійно глушиться любовним трикутником «Майор Абрамов — лікарка Таміла — льотчик Гуров», протистоянням «сук» з «блатними», фактурними «паханами в законі» та іншим табірним колоритом. Крім самого Червоного інші бандерівці та «лісові брати» взагалі є безликими статистами, які майже не виділяються з масовки.

Любов Тищенко і Олег Шульга у фільмі Червоний

Власне, більшість екранного часу маємо не обіцяний нам масштабний історичний бойовик, а скоріше «камерну драму» (у всіх розуміннях першого слова). Розіграну у декількох невеликих локаціях. І досить неквапливо — за винятком кількох хвилин ураганного екшену у фіналі.

Радянський льотчик, «зросійщений хохол» з Черніговщини Віктор Гуров (актор Олег Шульга), що переживає безнадійне кохання і переоцінку цінностей. Його особиста трансформація — це і є центральний елемент сюжету. На який нанизуються усі інші. Жорстокий начальник табору Абрамов (Олександр Мавріц) — по суті такий же в’язень сталінської системи з надломленою душею, тільки по інший бік колючого дроту. Йому мимоволі навіть починаєш співчувати десь ближче до фіналу. Злодій у законі Коля Тайга (Ігор Колтовський), що живе «по понятіям». «Придурочний» контужений санітар Ваня з щирим та добрим серцем. Майже усі персонажі прописані та зіграні як складні і цікаві персонажі. І запам’ятовуються вони краще, ніж схематичний образ Червоного. Він — чи не єдиний, хто за весь фільм не змінюється ніяк.

Микола Береза — гарний актор з фактурною зовнішністю. Та грати йому майже нічого. Червоний — це не характер, а просто героїчна функція. Яка уособлює твердість і нескореність українського духу. Сильного, незалежного, який не йде на «договорняки» та компроміси з ворогом.

Може бути, що це враження тільки від прокатного варіанту картини (проблеми монтажу з обірваністю на півслові тут у наявності). Бо нас ще чекає повна телеверсія.

Але схожими вадами страждає і літературне першоджерело. У романі Дмитро «Остап» Червоний теж був пласкою і схематичною конструкцією, яку Андрій Кокотюха переніс у кіносценарій.

До того ж, Віктор Гуров і Дмитро Червоний у фільмі вельми схожої зовнішності. Актори Олег Шульга і Микола Береза — обоє з поголеними головами, загостреними і мужніми рисами обличчя — часом виглядають як брати-близнюки. Останнього можна упізнати хіба що по стильному пальто, у якому Червоний час від часу дефілює по концтабору, одягаючи його замість тілогрійки.

12
« 2 из 6 »

Можливо, у цьому полягав творчий задум — показати дві іпостасі, дві різні долі одного українського народу. Та в деяких епізодах це реально збиває з пантелику і викликає плутанину. Мозок «зависає» від нерозуміння: хто є хто з цих двох лисих крутеликів? Поки не звикнеш їх розрізняти. А далі починаються порівняння їх між собою. У якийсь момент образ «прорадянського» Гурова стає крутішим і цікавішим за головний «символ української боротьби». І це вносить ще більший дисонанс у без того слабеньку сценарну конструкцію.

Вам здалося, що фільм взагалі не вартий перегляду? Це не так.

У ньому є добре поставлені і видовищні бойові сцени. У фіналі картини нам таки подарують хвилин 10 якісного екшену, з вибухами та перестрілками. Помітно, що значна частина бюджету пішла саме на них.

Вдало підібраний акторський склад. Усі виконавці головних ролей — дебютанти у «великому» кіно. Нові обличчя на екрані, які ще не встигли набриднути.

Фільм Червоний. Актори Любов Тищенко і Олександр Мавріц

Алюзії на «Дикий Захід». Тобто — на «Дикий Схід» десь під Воркутою. Це таки схоже на вестерн. З традиційними для вестерну протистояннями: «Хороший — Поганий — Злий». Хоч і не чітко прописаними за канонами жанру. З типовим героєм «клінтіствудівського» типу. Мовчазним та незворушним. Тільки тут герой-одинак у фіналі не їде верхи до заходу Сонця. Він разом з побратимами йде боротися за свободу свого народу.

Музика від Франко Еко. Той випадок, коли атмосферний саундтрек компенсує недоліки та дозволяє «витягнути» правильний настрій. Проте він же підкладає невеличку свиню під сприйняття фільму. Увесь час обіцяючи щось епічне та грандіозне, чого так і не трапляється до самих фінальних титрів.

Гарна операторська робота. Деякі візуальні символи (червоний пісок, «Сталін у вогні») зроблені дуже вдало і запам’ятовуються.

Мало патосу. Це теж добре. Герої не стоять з духопідйомними обличчями, а діють.

Враження від «Червоного» під час кіносеансу коливаються від «більш-менш нормально» до «загалом непогано». Катарсису від нього ви не отримаєте. Проте відчуття даремно витраченого часу він також не викликає. І цілком виконує свою розважально-пригодницьку функцію, трохи приправлену українською національною героїкою.

Сходити на нього у кінотеатр варто хоча б з патріотичних міркувань. Вважаючи це благодійним внеском в розвиток вітчизняного кінематографу. З надією, що наступного разу вийде краще. А всі помилки будуть враховані.

Бо вже ухвалене рішення про зйомки приквелу під назвою «Червоний. Без лінії фронту». Він розповідатиме про події до того, як Червоний опинився у таборі.

Перші дві частини книги, на мою думку, цікавіші та оригінальніші, ніж третя, що була екранізована. І відгонила певною вторинністю сюжету. Відомі «Колимські оповідання» Варлама Шаламова, зокрема «Останній бій майора Пугачова» у «табірній» частині роману, написаного Кокотюхою, подекуди проглядають надто явно — як джерело творчого натхнення.

Боротьба українських повстанців на Волині, історія захоплення Червоного в полон (відповідно перша та друга частини роману) мають значно кращий потенціал для фільмування «крутого кіна». Можна зробити якщо не еталонний український вестерн про свободу і боротьбу, то хоча б якісний пригодницький бойовик з елементами шпигунського детективу. І навіть трилеру. Сюжетні перипетії до цього спонукають якнайкраще.

Тож чекаємо і сподіваємось.

Віктор Сороченко, спеціально для НП

«Червоний», 2017 рік

Режисер: Заза Буадзе
Сценарист: Андрій Кокотюха
Оператор: Олександр Земляний
Композитор: Франко Еко
Художник: Юрій Ларіонов
Художник з костюмів: Світлана Симонович
Художник-гример: Леля Поліщук
Режисер монтажу: Віктор Маляренко
Звукорежисер: Олег Кульчицький
У ролях: Микола Береза, Олег Шульга, Олександр Мавріц, Любов Тищенко, Ігор Колтовський, Олег Стефан, Володимир Шпудейко та ін.
Продюсер: Володимир Філіппов
Виробництво: ТОВ «ІнсайтМедіа», Одеська кіностудія, 2017 рік.

Цікаві факти про фільм «Червоний»

Бюджет фільму склав 20 мільйонів гривень. Половину суми було надано фондом Держкіно України.

У пошуках актора на головну роль проводили кастинги по всій Україні протягом кількох місяців. Було обрано Миколу Березу — актора, режисера, директора Львівського академічного театру імені Леся Курбаса.

У стрічці знімалися досі не відомі широкому загалу актори із семи міст України. Як пояснює режисер, йому хотілося бачити у фільмі нові обличчя.

Зйомки проходили весною 2016 року у Кривому Розі, неподалік урвища «Провал СРСР». Знімальний період тривав три місяці.

Для зйомок побудували повноцінну копію табору сталінського ГУЛАГу. Табір будувався чотири місяці, вигляд його неабияк зацікавив і занепокоїв місцевих жителів. Пізніше його будівництво лягло в основу російських пропагандистських міфів про те, що в Україні «бандерівці» будують концтабори для російськомовних.

Також в якості локацій використовувалися шахти. Випадково було знайдено стару закинуту шахту із глибиною 35 метрів, про існування якої мало хто знав, бо вона були закрита ще в 1917 році. Шахту розчистили і спеціально для зйомок побудували унікальний фунікулер.

Половина масовки фільму складалася із колишніх криворізьких «зеків», які грали злодійську частину ГУЛАГу. Як розповідають творці фільму, на другий тиждень зйомок вони всі почали ходити в українському. Майка з тризубом, жовто-блакитний бейс — головне, щоб всі бачили: вони на українській стороні.

Усього у масовці було задіяно 800 людей.

В реальності масові повстання в’язнів ГУЛАГу за активної участі українців відбувалися не у 1947 році (як у фільмі), а вже по смерті Сталіна — у першій половині 1950-х років.

Пісню УПА «Ой у лузі червона калина» у фільмі виконали гурт «Гайдамаки» і Тоня Матвієнко.

Бокс-офіс «Червного» за перший вікенд склав 1465075 грн.

«Червоний». Відео. Трейлери

«Червоний». Постери

фільм Червоний - постер
Червоний постер-тизер
Червоний, Микола Береза

Комментировать: