Обзоры » Фильмы »

Між драмою та істерном. Огляд фільму «Гіркі жнива» («Bitter Harvest»)

Фільм «Гіркі жнива» («Bitter Harvest») вийшов в український прокат 23 лютого. І вже отримав суперечливі відгуки: від захоплення саундтреком та операторською роботою до звинувачень у примітивності, дешевих штампах і навіть — у антисемітизмі. Хоча критикувати його, за великим рахунком, немає ні сенсу, ні морального права. 

Заокеанські хлопці з простими канадськими прізвищами Ігнатович, Менделюк і Бачинський за власний кошт зробили те, що мала б робити Українська держава своєю культурною та інформаційною політикою. Зробили, як зуміли. І як вважали за потрібне. За допомогою масового глядацького кіно спробували розказати світові про найбільшу трагедію українського народу.

Може, й добре, що масштабний фільм про Голодомор створили у Канаді. І не наші вітчизняні кіномитці, схильні до мазохістського оспівування страждань. Справді. Досить вже журливого поетичного кіно про те, як нас усі деруть віками. А ми, за ідеєю, мали б «крєпчати» від цього процесу — як заповідав великий Ніцше. Та ні… Ми лише плачемо та співаємо тужливих пісень. Із фільму у фільм. Хоча наші предки зовсім не були «терпилами», які покірно йшли на заклання. Тисячі антибільшовистських повстань на території України початку 1930-х доводять це найкраще.

Творці стрічки відійшли від звичного нам страждально-віктимного канону у зображенні української історії. Це тішить. «Гіркі жнива» — кіно про свободу, боротьбу та нескореність, а не про плач. І, звичайно ж — про любов. Романтичне кохання молодих Наталки і Юрія відбувається на тлі реальних подій.

Можна дискутувати, чи правильно зробили автори, намагаючись втиснути у 100 хвилин екранного часу всю історію Радянської України 1920-30-х років. Тут і ленінська «продрозверстка», і плюндрування церков червоними загонами, і жорстокі убивства священників, і сталінська колективізація, і антирадянські народні повстання. Трагедія українських націонал-комуністів, письменників та художників, які щиро повірили у більшовизм і в те, що Україна може розквітнути за Совітів. І, звичайно — терор голодом. Голодомор стає головним похмурим тлом, на фоні якого розгортається сюжет.

При такій кількості історичного фактажу не вдалося уникнути схематичності та шаблонності у його поданні. А подекуди — відвертої карикатурності (як от у зображенні Сталіна). Суттєві історичні «ляпи» також присутні. Герої фільму їдуть до Києва, хоча мали б — до Харкова, який тоді був столицею УСРР. Основна дія відбувається на Черкащині, хоча логічніше було — на Східній Україні, де Голодомор лютував найбільше. (Що, до речі, пояснює наші сучасні проблеми постгеноцидного суспільства: чому мовний та етнічний склад населення українського Сходу сьогодні такий, який він є).

Дещо надмірний етнографічний колорит — з козацькими оселедцями, шаблями, вишиванками і рушничками — також часом ріже очі. Та сприймається він швидше як «усвідомлена необхідність». Як любов творців стрічки до своєї історичної батьківщини. Або ж — щире бажання побільше розказати західному глядачеві про майже невідому йому Україну. Взагалі, відвертої «шароварщини» тут значно менше, ніш очікуєш побачити в іноземному фільмі на українську тематику.

Саманта Барк (Наталка)
Справжня українська дівчина Саманта Барк у ролі Наталки.
« 1 из 8 »

Плеяда голлівудських та британських акторів виглядає цілком автентично серед мальовничих ланів і вітряків (фільм майже повністю був знятий у етнографічному музеї «Пирогово» під Києвом). З Саманти Баркс вийшла дуже гарна українська дівчина. Баррі Пеппер немов з чубом і народився. Теренс Стемп — справжній старий козарлюга, бувалий воїн і захисник рідної землі. Шкода тільки, що грати йому, як актору, майже нічого. Він — лише весільний генерал, обличчя якого має прикрасити собою стрічку.

21 мільйон доларів — бюджет, досі небачений для кіно про Україну і українців. Він дозволив зробити гарну «картинку» і звук. Загальні плани та декорації ваблять око. А згодом, коли ідилічні картини українського села змінюються страшними і похмурими, викликають потрібні емоції. Епічний саундтрек Бенджаміна Воллфіша навіює справжній голлівудський пафос (у гарному сенсі) та змушує відчути трагічність моментів.

Тільки от пережити справжній катарсис від фільму не вдається. Бо з іншим вийшло значно гірше.

Сценарій частенько грішить відсутністю логіки та дерев’яними діалогами. Сюжетні лінії — раптовими поворотами у стилі «здрастє вам серед ночі». Монтаж — обірваністю на півслові. Ось вам Остап Ступка, що грає місцевого «куркуля», який вступає до колгоспу. Тут він у свитці біля власного дому — тут він вже у будьонівці, тероризує своїх односельців. Історія його морального падіння та переходу на службу більшовикам зовсім відсутня. Ось вам «хороший росіянин», пришитий білими нитками до сюжету заради політкоректності — що раптово з’являється і так само раптово гине, допомагаючи головному герою. Ось вам навіть трохи ґендерної рівності, коли українські жінки беруть спротив червоній тиранії у свої руки…

Таке враження, що відзнятий матеріал довго різали ножицями по живому та клеїли із шматочків. Намагаючись зліпити більш-менш цілісну і закінчену історію з того, що було під рукою. Цікаво, що український «Поводир» Олеся Саніна, схожий по тематиці, свого часу викликав у мене те ж саме відчуття: талановитого, але напівфабрикату. Бюджет і можливості — різні, проблеми — ті самі. Мабуть, це прокляття…

3
« 1 из 20 »

Категоричний поділ на чорне і біле без напівтонів, гіперболізація та метафоризація образів, майже фантастичні повороти сюжету роблять «Гіркі жнива» ближчими до якогось «темного фентезі» (зважаючи на кількість трупів у кадрі) чи вестерну (а точніше — «істерну»), ніж до реалістичної історичної драми. Це — притча, легенда і міф. Історична епопея і водночас зворушлива історія кохання, що використовує шаблони популярного кіно. Аби розповісти трагедію українського Голодомору без надмірної депресії та «чорнухи», здатної відвернути масового глядача. І з відкритим фіналом, який залишає надію.

Ми не бачимо, чи вдалося врятуватися головним героям. Лише сподіваємося на це. Хоча в глибині душі і знаємо жорстоку правду. Усі помруть. Та коли смерть навколо всюди, ви маєте жити задля когось. І якщо ви врятуєте хоч одне життя — ви жили недаремно.

Тому, незважаючи ні на що, при перегляді фільму клубок стоїть у горлі, а на очах зрадливо бринить сльоза. Бо це — наша історія. Наша трагедія і біль. Бо мільйони українців, змордованих тоталітаризмом, лежать у безіменних могилах.

Подивіться це кіно — воно того варте.

Віктор Сороченко, спеціально для НП

«Гіркі жнива» (ориг. «Bitter Harvest»)

Режисер: Джордж Менделюк
Сценаристи: Річард Бачинський-Гувер, Джордж Менделюк
Оператор-постановник: Дуглас Мілсом
Композитор: Бенджамін Воллфіш
Художники: Мартін Хічкок, Володимир Радлинський, Тетяна Федотова
У ролях: Макс Айронс, Саманта Баркс, Теренс Стемп, Баррі Пеппер, Тамер Гассан, Остап Ступка, Олександр Печериця, Гері Олівер та ін.
Головний продюсер: Ян Ігнатович
Виробництво: Канада, 2017 рік.

Цікаві факти про фільм «Гіркі жнива» («Bitter Harvest»)

Канадська стрічка «Гіркі жнива» — перший англомовний художній фільм на тему Голодомору.

Продюсер, режисер і сценарист картини — нащадки українських емігрантів. «На жаль, англомовний світ про Голодомор не знає. І головним мотивом для нас було розповісти світові про ці події і про те, що Україна продовжує боротися до сих пір.», — сказав режисер стрічки Джордж Менделюк.

Бюджет фільму склав 21 млн. доларів. Кошти надав Ян Ігнатович, головний продюсер та меценат фільму. Цей канадський бізнесмен українського походження заробив свої статки у сфері інвестицій та медичних технологій. Для Яна Ігнатовича це був перший досвід продюсування кіно.

Зйомки фільму проходили в Україні в 2013 році під час Євромайдану та завершилися за два дні після втечі президента Януковича з країни. Актори стрічки бачили протести, які відбувалися в той час у країні, та підтримували їх: «Ми були всі дуже захоплені цією темою, і ми хотіли підтримати Україну, але наші продюсери зупиняли нас щовечора, коли ми збиралися приєднатися до протестів », — каже Тамер Гассан, британський актор.

Основні натурні плани були відзняті у музеї народної архітектури та побуту в Пирогові під Києвом, який зобразив село на Черкащині. Московський Кремль знімали у Лондоні.

Консультантами фільму стали відомі вчені Орест Субтельний, автор книги «Україна: Історія», і доктор історичних наук Людмила Гриневич. Автори фільму також використали книги «Жнива скорботи» відомого історика зі Стенфордського університету Роберта Конквеста та «Криваві землі» Тімоті Снайдера.

Саундтрек написав британський композитор Бенджамін Воллфіш. «Його сім’я вижила після Голокосту, так що він глибоко відчув тематику фільму», — відзначають творці фільму. Також в картині використовуються композиції українського гурту «ДахаБраха» та фолкльорні пісні.

Прообразом головної героїні фільму стала матір режисера Юрія (Джорджа) Менделюка. Рятуючись від голоду у 1933 році, вона дійшла з Харкова до Львова в пошуках хліба і свободи. «Вона розповідала, як люди стояли ночами в чергах за хлібом і, щоб не впасти від знесилля, спиралися на тих, що столи попереду. А її шкільна подруга померла від голоду просто під час уроків, сидячи за партою», — розповів Менделюк.

Образ матері режисера також став вирішальним і при виборі актриси на головну роль: «Пісню «Місяць на небі», що лунає у фільмі, мені співала мама, коли я був маленьким, а Саманта Баркс співає також», — каже Менделюк. Джерелом натхнення для режисера був і фільм «Доктор Живаго» Девіда Ліна. — «Через нього я обрав Макса Айронса, в якому побачив поєднання чуттєвості з силою характеру воїна».

Гіркі жнива. Відео. Трейлери

Гіркі жнива. Bitter Harvest. Постери

Метки: , ,

Комментировать: